Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 113

До наступного тренування Юхан придумав, як виховати в собі умовний рефлекс. Він ставить біля дошки, від якої відштовхується, восьмирічного сусідського хлопчика Воллі. Коли ліва нога Юхана опускається на дошку, Воллі повинен гукнути й вистрілити з іграшкового пістолета. Це й буде зовнішнім подразником, необхідним для розвитку умовного рефлексу. Може, правильніше сказати не подразник, а переляк.

— Трах! — гукне Воллі й бахне зарядженим пістоном. Юхан злякано підскоче, наче його вжалила оса. І за хвилину вони заміряють результат: чотири метри вісімдесят сантиметрів!

Юхан радісно посміхається: на цілих тридцять сантиметрів більше, ніж звичайно! Нарешті він на правильному шляху!

— Тра-ах!!! — іще голосніше кричить Воллі під час другої спроби. Знову Юхан робить високу дугу, і знову результат викликає в нього радісний усміх. Та на цьому — край. Хоч асистент горлає, як не лусне, але далі, ніж на чотири дев'яносто Юхан стрибнути не в змозі.

Юхан розуміє: з малого Воллі й іграшкового пістолета витиснуто все, що можливо. Тепер міг би допомогти ще гучніший постріл і ще більший переляк, та звідки його взяти?

Доводиться Юханові знову ворушити сірою речовиною. І ось він робить відкриття, яке здається йому геніальним. Якщо це не стане найкращим способом найшвидшого розвитку умовного рефлексу, то Юхан не тямить у теорії академіка Павлова ні бе, ні ме.

Він мовчки — Воллі аж знемагає з цікавості — біжить до сарая й приносить звідти два вільхових дрючки. Він застромляє їх у землю обабіч, за дошкою, від якої треба відштовхуватися. Перед ямою, значить. Потім знову біжить до сарая й цього разу повертається зі шматком колючого дроту. Дріт він напинає між дрючками, приблизно на метр од землі.

Упоравшися з цим ділом, Юхан відступає на кілька кроків і споглядає перешкоду з кривою посмішкою. Тепер уже забути про висоту стрибка просто не вдасться. Це вже поза всяким сумнівом. Ага, тільки спробуй!..

Юхан іще раз криво усміхається й опускає дріт трішечки нижче. Адже, все-таки, ноги, які треба перекинути через дріт,— це його власні ноги, а не Туртсові чи Таммекяндові.

«Одійди, малий!» — чує Воллі й слухняно відходить подалі. Він збирався теж зайнятися стрибками в довжину, але коли вздрів новий метод тренування Юхана, то одразу передумав. Та це, звичайно, не означає, що він втратив інтерес до успіхів свого старшого друга.

«То ти стрибатимеш чи ні?» — питає Воллі з безпечної відстані.

«Зараз, зараз!» — заспокоїв його Юхан. Він уже двічі розганявся. Ось і втретє розігнався, але стрибка й цього разу не вийшло.

«Гм!..— каже собі Юхан Салу.— А чом я вирішив, що все має бути саме так?»

Після деяких роздумів він доходить висновку, що попереднє рішення було не зовсім правильним. Замість колючого дроту було б дуже добре напнути звичайну мотузку. Юхан приносить із сарая старі віжки й прив'язує їх межи дрючками. Щоб віжки дужче впадали в око, вішає на них свою сорочку, шкарпетки й носову хусточку.

Тепер од душі трохи одлягло. Юхан виходить на доріжку розгону спокійний і впевнений. Та й Воллі теж може підступитися ближче: смертельної небезпеки більше нема.