Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 105

Там, там — тарам, парам-пам-па,— знову бере розгін мелодія. Але зайти далеко вона не встигає. Хоч Юхан Салу і хапає ноти сі, наче кіт — мишей, одного поросячого зойку він таки не встеріг. А це гірше ніж просто неправильна нота. Юхан повинен оббігти довкола школи двічі.

Надворі мороз — десять градусів, і снігу на галявинах — по груди, але Юхан Салу не вдягає пальта. Він просто так, у піджаку, пробіжить своє коло. Оббігати двічі він не має ні найменшого бажання. Ліпше, — думає Юхан,— почекати трохи в коридорі. Хай думають, що він зробив два кола.

На щастя, Юхан вчасно кинув погляд на вікна актового залу. Решта музикантів стоїть, мов у строю, припавши носами до шибок. Нічого не вдієш! Юхан зітхає й додає швидкості.

Оркестр зустрічає повернення кларнетиста у вельми веселому настрої. «Якщо так піде і далі, то з нашого Юхана вийде другий Затопек» — каже Яан Туртс. Камарік теж такої думки. Великий Вольперт просить Юхана, щоб той не забував своїх шкільних друзів, коли досягне вершин слави.

Та Юхан Салу ніби не чує їхніх кпинів. Насуплений, дме він на змерзлі пальці. Надалі він буде обачніший.

— Три, чотири!..— відлічує знову Великий Вольперт. Та цього разу мелодія навіть не встигає розігнатися. Уже завчасу знервований Таммекянд перестарався й видав звук удвічі вищий, ніж було задумано композитором. Не чекаючи вказівок, Таммекянд вискакує з залу: хіба хочеш — мусиш!

Настрій у Юхана Салу покращується. Коли оркестранти знову вилазять на підвіконня, Юхан нищечком підступає до контрабаса й пересуває червоні нитки на грифі значно вище. У результаті цього незабаром довкола школи біжить Туртс.

До закінчення репетиції під шкільними вікнами пролягла добре втоптана стежка. Музиканти розходяться по домівках утомлені, мов після панщини. До вальсу черга так і не дійшла.

У четвер після уроків ці п'ятеро знову збираються на репетицію. Чутка про хлопчачий оркестр восьмикласників уже облетіла всіх. На балконі в позах слухачів розташувалася зграйка дівчаток. Двері не зачиняються за цікавими із загону Кріймв'ярта. Музиканти, спостерігшії ці сцени, підморгують один одному. На огляд художньої самодіяльності загін Кріймв'ярта збирається вийти з хором декламаторів. Сам Кріймв'ярт у цій програмі проголошує: «Треба ще зрушити гори...» А Вілу Вельо, котрого за смагляве обличчя називають Піковим Валетом, після вигукує: «Треба засипати прірви!» І, ніби заглядаючи в ті прірви, згинається вперед, наче складений ножик.

Ну хіба можна таке порівняти з оркестром? Великий Вольперт вважає, що диплом у них, музикантів, уже в кишені.

Почали! Три, чотири! — відлічує великий Вольперт, як завжди. Юхан і Пауль межи спільними репетиціями влаштовували вдома ще й свої, тому деякий час усе йде цілком пристойно. Двічі Юхан Салу добуває чистісіньке сі. Може, ще вдалося б йому і втретє, та наступної миті горішні двері відчиняються, щоб впустити на балкон Марту Йиесаар — їй теж схотілося послухати веселу музику. Впоратися одночасно з двома справами Юхан не зміг. Поки він стріляє очима за Мартою, кларнет грає, як йому заманеться.