Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 106

І знову Юханові Салу надається не вельми почесне право першим оббігти довкола школи. Поки він не повернувся, Великий Вольперт розповідає анекдота. Великий Вольперт здатен розповісти хоч сто анекдотів підряд. Коли до його татка-завмага приходять гості, Вольперт сидить у своїй кімнаті тихо, як мишка, і занотовує усі кумедні історії, що долинають із сусідньої кімнати. Записує лише окремі слова, які потім нагадають решту.

З цього анекдота у Вольпертовому зошиті записано: «Миша у шафі, кіт перед шафою. Думають. Собака гавкає».

— Одного разу,— розповідає Вольперт,— сидів перед шафою кіт і думав: «Там, у шафі, живе миша. Коли вона вийде, я її з'їм». А миша, сидячи в шафі, у цей час думала: «Там, біля шафи сидить кіт. Не можна мені виходити, бо він мене з'їсть». Так вона сиділа й думала довго. Коли це з кухні почувся собачий гавкіт. «Тепер той кіт утік»,— подумала миша. Вона радо вискочила з шафи й потрапила просто в пазури кота. Більше вона нічого подумати не встигла. А кіт облизався і сказав: «Як усе-таки добре, коли володієш іноземною мовою!»

Усі, хто був на балконі, весело засміялися, і в цей момент повернувся Юхан Салу. Зачувши сміх, він спохмурнів. Йому здалося, що причиною сміху був його крос довкола школи. Коли хтось десь сміється, у Юхана завжди таке відчуття, ніби це сміються з нього. Таммекянд насупився. З іноземною мовою йому завжди було тяжко. І в нього з'явилася підозра, що цим анекдотом висміюють його. Хто ж він у такому разі — миша чи кіт?

Тож і не дивно, що мелодія, яку ведуть ці двоє сердитих хлопців, іде так, наче вони ведуть її на налигачі. Юхан Салу нарешті здогадався, як можна легко і просто уникнути небезпечної ноти сі. Косуючи одним оком у бік фортепіано, він бере октавою нижче. На його подив, Великий Вольперт не звертає уваги на це самочинство. Полишивши своє місце, він іде в центр залу, слухає звідти й оголошує: «Нема душі! Нема ефекту!»

І, хоч Юхан Салу і Пауль Таммекянд, подолавши свій похмурий настрій, стараються з усіх сил, Великий Вольперт залишається невдоволений. Джаз-оркестр повинен мати щось таке — своє, особливе: ефект. А інакше й виступати не варто.

Наступна репетиція була присвячена пошукам ефекту. Великий Вольперт у належний момент проводив пальцями одразу по всіх клавішах. Це, звичайно, не бозна-що, але на фортепіано нічого більше не придумаєш. Довготелесий Туртс при кожній нагоді крутить контрабас довкола осі. Ударник підкидає вгору і ловить палички. У тромбоністів теж є свій фокус: після високої ноти різко відставити інструмент подалі від вуст. Таммекянд не видимає високих нот, та кого це обходить! Усе одно можна різко відставити. Єдиний, кому доводиться тільки облизуватися, споглядаючи ефектні вихватки інших,— це Юхан Салу. Для кларнетиста диригент не може придумати нічого такого. Коли б кларнетист грав іще й на саксофоні, то інша річ. Тоді можна було б часто міняти інструменти. Для них перед Юханом стояла б спеціальна підставка. Що швидше і що з більшої віддалі він кинув би на неї кларнета, то більшим був би ефект. Та Юхан не має саксофона. Тому він тільки дивиться на те, що витівають інші, й не забуває брати ноти цілою октавою нижче.