Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 104

І вони вчать її так, що в Таммекянда щоки спухли, а в ударника Камаріка палички в руках аж гарячі. «Ні, без жінок на світі — не життя!..» — лунає на всю школу.

Найбільше впрівають Юхан Салу і Пауль Таммекянд: вони ведуть мелодію. Спочатку Пауль, потім стільки ж — Юхан. Це добре придумано. Невтаємниченому слухачеві здається, що ведучі мелодії змінюються задля розмаїтого звучання. Насправді ж Таммекянд не може дути в трубу без перепочинку більше, як півхвилини. Повітря в легенях вистачить, ще й лишиться, але губи не витримують. Через це Юхан та Пауль і передають сольну партію один одному, наче естафетну паличку.

У Юхана Салу немає такої втоми, та він має іншу прикрість. Його кларнет якось так кепсько влаштований, що з нього просто неможливо видобути ноту «сі». Поки Юхан Салу пальцями лівої руки бере у верхній частині кларнета нижні тональності, усе гаразд. Мундштук він тримає в роті, великим пальцем правиці притримує інструмент за спеціальний гачок, і всі ноти виходять. Виходять до ноти ля першої октави. Точніше, до сі-бемоля. В цей момент Юхан повинен одночасно натиснути на клапани вісьмома широко розчепіреними пальцями. Саме тут і починаються неприємності. Варто бодай на півміліметра відступити пучкою від потрібного місця, і замість ноти сі з кларнета чується такий пронизливий звук, якому музикознавство за всю свою історію так і не змогло підшукати назви. Окрім кларнета, на подібний звук здатна лише свиня, яка застряла в огорожі.

Коли з Юханового інструмента вилетів цей поросячий вереск, Великий Вольперт лише озирнувся на нього через плече. А Камерік похитав головою: є, мовляв, тут і дурніші від мене!

Та ось першу частину сюїти щасливо завершено.

Юхан Салу й Таммекянд полегшено зітхнули. Вальс завжди виходить у них без особливих мук. Та Великий Вольперт — дуже вимогливий керівник оркестру. Він ще не допускає друзів до вальсу.

— Усе спочатку! — Великий Вольперт піднімає пальця.— Три, чотири!

«Ні, без жінок на світі — не життя!..» — знову скаче в актовому залі мотив, слова до якого Вольперт тримає в секреті від широкої публіки. Скаче туди-сюди, мов по вибоїстій дорозі. Щось сьогодні Таммекяндові губи зовсім слабі. От і знову замість потрібної ноти з його труби чути якесь непевне булькотіння. Тоді він одривається від інструмента, відкриває один відомий клапан і виціджує звідти зо дві краплі води. При цьому він робить такий вигляд, ніби саме оці дві краплини і є причиною його невдачі.

А в цей час Юхан Салу змушений розпинатися за двох. Від тягара відповідальності у нього аж червоніє на лівій скроні давній шрам від опіку. Але капосний кларнет, немов на зло, замість сі видає жахливий поросячий зойк. І в диригента уривається терпець:

— Та хай вам біс! — Великий Вольперт грюкає кришкою фортепіано.— Як це ви не можете зібратися?!

Вольперт — музикант ізмалечку і йому невтямки, що тим, хто взявся опановувати музичні інструменти у старшому віці, це вдається значно важче. Як справжній головний диригент, Великий Вольперт не дає залякати себе першим труднощам. Для подолання їх він завів таку новацію: той, хто сфальшує, мусить оббігти довкола школи.