Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 103

Репетиції в них — щоранку і щовечора. Через це Тихому Мюргелові просто життя не стало. Таммекяндова труба — то ще нічого, можна вуха ватою позатикати, а от кларнет... Коли Юхан бере на ньому високі ноти, вата не помагає. Як на те, Юхан налягає саме на ці, високі, ноти. Бо такий уже дивний інструмент оцей кларнет: низькі ноти виходять ніби самі собою, тільки з високими треба повправлятися.

З труби Пауля Таммекянда саме собою нічого не виходить. Туди треба сурмити що є духу, інакше й не писне.

Отже, двічі на день Юхан Салу і Пауль Таммекянд проводять репетиції. Незабаром у школі відбудеться огляд художньої самодіяльності. А Великий Вольперт жадає отримати там почесну грамоту.

Великий Вольперт — керівник оркестру восьмикласників. Звичайно, він не такий керівник, який стоїть перед оркестром і махає диригентською паличкою. Диригентів у такому малому оркестрі й бути не може. Великий Вольперт і сам грає. Він уміє грати на різних інструментах: на скрипці, акордеоні, ще й на гітарі... А в своєму оркестрі він сидить за фортепіано.

Більше таких здібних музикантів у восьмому класі немає. Юхан Салу і Пауль Таммекянд іще водять по нотах пальцем. Восени школа отримала комплект духових інструментів, саме з нього у Пауля труба, а в Юхана кларнет. Туртс узяв собі найбільший з інструментів духового оркестру — бас.

Коли Великий Вольперт почав організовувати джаз-оркестр, Туртс теж виявив бажання грати в ньому, але Вольперт не погодився. Він сказав, що це буде занадто смішно. Для такого оркестру, як у нього, потрібен контрабас.

Отож, життя вимагало, щоб Туртс навчився грати на двох басах. На контрабасі — для джазу в своєму класі і на басі — для шкільного духового оркестру. А це, як не кажи, два діла. Звичайно, Туртсові було б тяжко, але Таммекянд подав йому раціоналізаторську пропозицію: перев'язати гриф контрабаса трьома шерстяними нитками. Одна з них позначає ноту «до», друга — на рівні ноти «соль», третя — «фа». Ці ноти — найуживаніші у п'єсі, яку написав для виступу Великий Вольперт.

Назвав її він так: «Сюїта з мелодій оперет». Насправді ніяка це не сюїта — тільки дві мелодії. Одна в ритмі вальсу, а друга — фокстрот. Але слово «сюїта» куди милозвучніше, ніж прості назви. Та й де їх Вольпертові взяти? У тому альбомі, звідки він переписав ноти, ніяких назв не було. Тільки рядки тексту під нотами. Ув одній: «Ми звили собі гніздечко, наче ластівки...», а в другій: «Ні, без жінок на світі — не життя...» Спробуй-но вийти на шкільну сцену з такими словами! «Сюїта з мелодій оперет» — зовсім інша річ.

Репетиції оркестру відбуваються увечері по вівторках і четвергах: у цей час вчитель музики й співів Нуте проводить заняття з хором у селищному Будинку культури. Коли вчитель Нуте ходить по школі, репетиції проводити неможливо. Тільки-но він зачує звук інструмента — одразу тут як тут. І починає сікатися до труби, тобто до Пауля, який на ній грає, щоб той робив губами отако: «птих», «птих»! Це вправа для вироблення належного руху язиком. Великий Вольперт вважає, що на такі вправи зараз шкода гаяти час. Бо лишилося всього два тижні, щоб вивчити сюїту.