Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 6

«Не хотіли мати поміж себе українців, гірше — ми хотіли вірити, що це народ вбивць, гайдамаків і т. п. Не всі, це правда, але достатня більшість, щоб ми мусили сказати: народ, сказати — ми. І вдарити себе у груди».

А коментатор додає:

«Той факт, що виступ Т. Ольшанського був зустрінутий у Лодзі різкими нападами Владислава Серчика і незрозумілою критикою Рішарда Тожецького, свідчить лише про те, що 40-річна пропаганда вплинула навіть на, як би там не було, заслужених дослідників польсько-українських відносин, істориків старшого покоління».

Вагомі слова! Їх можна лише доповнити: пропаганда ненависті має за собою не 40 років, а довгі століття — від вторгнення Казимира Великого на українську землю. Скільки часу треба на зміни у психіці польського суспільства? Хто і що робить у цьому напрямку? Бо ж правда Ольшанського, Новацького і Левицького, сформульована у Вроцлавському підпільному виданні і повторена в альманаху Фундації святого Володимира «Між сусідами» (Краків, 1993. — С. 135–143), доходить до обмеженого грона людей.

Саме час, щоб хтось у Польщі про це подумав. З Парламентом Речі Посполитої включно.

Боротьба за підляські душі

Історія Підляшшя увійшла до польської історіографії досить пізно, лише після першого поділу Польщі. Головним чином спричинилася до цього втрата незалежності. Оскільки сам факт нездатності держави до захисту своєї території сильно вплинув на народ, король Станіслав Август зібрав усі сили, щоб розбудити патріотизм, підняти лицарський дух, нагадати про славу предків, які змогли створити величезну державу, що доходила до передмість Харкова. Правильно також вирішив, що треба наголосити на розвитку історіографії. Це завдання доручив своєму фаворитові Адаму Нарушевичу.

Незабаром у всіх найважливіших архівах Європи з'явились польські посланці, які збирали документи, для них були відкриті родинні зібрання польських магнатів, монастирі, інституції. У 1780–1786 роках було видано «Історію польського народу» Нарушевича (томи 2–6, том І з'явився у 1824 році). Автор — поет і єзуїт — дав волю своїй фантазії. В історії, написаній з думкою про підбадьорювання сердець, він показав образ Польщі, яка тріумфує над Німеччиною і Росією, а всі сумніви, пов'язані з кордоном на лінії Буг — Карпати, трактувались виключно на користь Польщі. Долучена до праці мапа Польщі з часів Мєшка І показувала велику державу від Одри до Бугу і від Балтійського моря до Карпат. Історія Нарушевича стала зразком для численної групи наступних істориків, а школа Лелевеля ще уточнила певні деталі і заповідала її нащадкам як святий заповіт пращурів. Від Шайнохи починається критичне ставлення до Нарушевича і Лелевеля, але це не стосується польсько-руського прикордоння. Навпаки: теорія Нарушевича стала догмою для його нащадків.

Прорив зробив тільки Александер Яблоновський, який від 1875 року і до Першої світової війни видавав «Історичні джерела» — цінний матеріал для аналізу економічної історії руських воєводств Речі Посполитої XVI століття. Отож на початку другої частини своєї праці вчений авторитетно стверджує: