Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 5

У цьому процесі брали участь Військо Польське, Управління Громадської Безпеки, КБВ, Міліція Обивательська, ОРМО, а також НСЗ, АК, БХ та інші партизанські формування, інколи бандитські, а також цивільне населення, озброєне владою «з метою захисту від українських банд». Під час підготовки до нападів чи виселення окремих сіл на місце операції приїжджали сотні польських фур і чекали, коли можна буде почати грабунок. На місці акції залишались згарища, а плани очищення території набирали реальних форм. І коли людина читає розповіді свідків цих операцій, то мимоволі волосся на голові стає дибки і виникає питання: хто в них не брав участі?

Екстермінація українського населення на Закерзонні для широкого загалу польського суспільства — terra incognita. В українській літературі існують досить численні описи цих подій, але все це — публікації з-за океану, розлогі, малотиражні, а тому і дорогі, у Польщу вони потрапляють досить спорадично. Ну і не дуже доступні для молодшого польського покоління з огляду на мову.

У різних архівах розміщені зібрання документів підпільних бойових організацій, які брали участь у польсько-українській боротьбі, головним чином НСЗ, АК, БХ, УПА. Переглядаючи архіви у Любліні, Вроцлаві і Жешуві, використовуючи львівські зібрання і документи колишнього ЦК КП(б)У у Києві, я дійшов висновку, що операція очищення Закерзоння від українського населення була геноцидом.

У віднайдених у бункерах рукописах, машинописах і друкованих публікаціях я шукав контраргументи, щоб відкинути цей висновок. У документах польських формувань не знайшов жодної згадки про пацифікацію українських поселень. Але натрапив у наказах БХ на заборону описування бойових дій і перервав пошуки, дійшовши висновку, що подібні заборони були і в інших справах. Не більшу користь принесло перегортання післявоєнної польської літератури, яка описує боротьбу з «українськими бандами». Вона дуже багата, включає кілька сотень авторів і назв, мільйони примірників, які зводяться також до стереотипного висновку: причиною конфліктів був український різун. Ніхто не досліджував, як цей тип формувався, вистачає переконання, що українець народився різуном. Тільки цим можна пояснити факт, що жоден автор не відзначив явища геноциду, яке майже повністю знищило українське населення на Закерзонні.

Недавно у Львові з'явилась книжка доктора Мирослава Трухана, де відомий український публіцист, який певний час проживав у Щецині, аналізує явище українця-різуна у повоєнній польській літературі. У бібліографії наведено понад 200 авторів (крім збірників праць), з яких дехто має навіть по 5 праць. А оскільки, наприклад, «Заграви у Бещадах» Яна Герхарда була обов'язковим чтивом у школах і друкувалась мільйонними накладами, то було б дивним, якби такий стереотип не утвердився у польському суспільстві.

Лише у вісімдесятих роках на історико-письменницькій арені почали з'являтись особистості, які були здатні побачити кривду Закерзоння, але ще не встигли дати їй правильне визначення — геноцид. Першим прекрасним прикладом у польській історіографії є доповідь Т. А. Ольшанського (док. 88), завершена висновком: