Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 2

Про злочин свідчать документи, які додаються. Їх підбір не вичерпує всієї проблеми. Викриттям інших випадків людиновбивства повинна зайнятись прокуратура.

АВТОР

Варшава, квітень 1994 р.

Вулканічна територія

Терміном Закерзоння називається регіон, який колись належав до Галицько-Волинського князівства, що пізніше потрапило під польське володіння, а після Другої світової війни залишилось у складі польської держави. Цей термін, популярний в Україні, у Польщі вживається дуже спорадично. Напевно, тому, що означає… українські землі. Нагадування цього факту виводить з рівноваги значну частину суспільства, свято переконаного, що це одвічно польські землі. Сьогодні їм відповідала б найкраще назва «постукраїнські», бо після геноциду воєнного і післявоєнного періоду тут залишилось небагато українців. Тому в Польщі надають перевагу адміністративній термінології — Любельщина, Замойщина і Жешівщина, хоч жодна з цих назв не охоплює території всього Закерзоння.

Термін Закерзоння утворено в міжвоєнний період від прізвища англійського політика Н. Ґ. Керзона (1859–1925), який 11 листопада 1920 року на конференції у Спа виступив з пропозицією встановити перемир'я у польсько-більшовицькій війні. Він запропонував розмежувати воюючі сторони вздовж лінії Гродно, Брест, Доpoгуськ, Устилуг, Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат. Автор вважав, що саме там повинен проходити східний кордон Польщі. Тоді проект не прийняли, переговори було зірвано, а 18 березня 1921 року в Ризі підписали мирний договір, який санкціонував приєднання до Польщі українських і білоруських територій, зайнятих у 1919 році польським військом.

Закерзоння стало вулканічною територією від моменту переходу до польських рук. Проблеми почалися з півночі, на Підляшші, де руський кордон пролягав неподалік від Любліна, у Соколові правило руське населення, і тільки Луків був мазовецькою прикордонною фортецею. У той час національним консолідуючим фактором була релігія. З ініціативи Католицької Церкви був забитий клин з образі Брестської унії 1596 року. Це призвело до того, що сотні тисяч православного населення Підляшшя відмовились від материнської мови, прийняли католицький обряд і таким чином стали поляками, збільшивши чисельність польського народу і спричинившись до чергових територіальних здобутків між Віслою і Бугом. Цей процес зафіксований видатними польськими істориками. Видатними і порядними, бо історики, як і всі люди, не завжди мають цю прекрасну рису.

Historia est magistra vitae — історія є вчителькою життя. Це висловлювання стародавніх римлян нагадав собі Пілсудський, посягаючи після відродження польської держави на чужі території і мільйони чужого населення, як це зробив століттями раніше Казимир Великий. Під приводом війни з більшовиками він викликав з Франції добірні польські дивізії і задушив новонароджену західноукраїнську державу, розраховуючи на те, що мільйони українців збільшать чисельність польського народу і стануть його інтегральною частиною.