Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 69

«можна відмітити наявність більшості основних націй Західної Європи. Люди постійно говорили про них, як про даність. Вони такі ж самі, як і ті, що, згідно з твердженнями теоретиків модернізму, з кінця XVIII ст. створювались на націоналістичних засадах. Їхній взаємозв’язок настільки тісний, що було б абсурдом вважати його випадковим» (Hastings, 1997: 114).

Третя стадія становлення націй, яка «хибно сприймається модерністами за всю їхню історію», розпочалася наприкінці XVIII ст. з крахом французької монархії, що «відкрило шлюзи для революційних рухів, котрі також були націоналістичними» (там же: 119). То був період націоналістичного утворення націй, на чому зосереджуються націоналісти, але воно меншою мірою зумовлювалось «модернізацією», ніж впливом успішних громадянської (в Англії) та парламентської моделей (переважно у Франції).

На думку неопереніалістів, зокрема Гастінґса, доновітні нації можуть існувати, і більшість їх знаходилась у Західній Європі, наслідуючи англійський прототип. І Гастінґс не поодинокий в такій оцінці. Джон Ґілінґем (John Gillingham), зокрема, також вважає, що англійська нація утворилась раніше XIV ст. В роботах Вільяма Мемсберійського та Джеффрі Монмоутського, так само як і Геральда Кембрійського в XI й XII ст., ми знаходимо ясні ознаки усвідомлення англійської нації на противагу Вельсу та Ірландії; і це попри анжуйські володіння у Франції, котрі можна вважати взірцем раннього «англійського імперіалізму» (Gillingham, 1992).

Так само і Хосеп Льобера (Josep Llobera), хоча й наполягає на порівняній сучасності націоналістичної ідеології, віднаходить основи пізніших націй в тривалих етнічних та політичних зв’язках і відносинах в таких ключових місцях Європи, як «Франція», «Німеччина», «Іспанія». Без аналізу територіального розміщення і споминів, зумовлених такими культурно-політичними формаціями, ми ніколи не зможемо надійно пояснити появу пізніших добре відомих сучасних політичних націй (Llobera, 1994: розд. І).

Отже, з такими модерністами, як, приміром, Джон Бруйлі, для якого зростання національного почуття в XVI ст. є не більше, ніж «прелюдією» до націоналізму, неопереніалісти не погоджуються, бо визнають існування націй та націоналістичних рухів ще до XVI ст. Звичайно, Реформація з її індивідуальною молитвою і читанням Біблії в перекладах народними мовами, дуже посилила й поширила почуття національності, на чому особливо наголошує Лія Ґрінфелд (Liah Greenfeld) у своїх детальних і широких дослідженнях основних шляхів розвитку націоналізму. На думку Ґрінфелд, англійський націоналізм насправді трохи випередив Реформацію. Бо розуміння тотожності нації й усього населення — а саме це, на її думку, є ключовим критерієм наявності націоналізму — спочатку значно поширилося серед англійської еліти в 1520-х і 1530-х роках. Але англійська протестантська Біблія та «Спільний молитовник», разом з Фоксовою книгою (протестантських) «Мучеників», надали цьому національному почуттю величезну підтримку й переконливу мотивацію для боротьби проти католицької церкви та її союзника Іспанії. До часів утворення Непереможної армади, почуття належності до англійської нації поширилось на середній клас більшості територій та стало взірцем для прийдешніх націоналістичних рухів у Франції, Німеччині, Росії та Сполучених Штатах (Greenfeld, 1992: розд. І).