Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 67

Энтони Д. Смит

Друга проблема набагато важливіша. Навіть допускаючи, що ми змогли б закріпити єдине, прийнятне на сьогодні значення терміну, то як ми упевнимося, що попередні (скажімо, середньовічні) розуміння «нації» дуже відрізняються від сучасних. Цю проблему дослідив Адріан Гастінґс. Гастінґс стверджує, що в Англії, починаючи з XIV ст., спостерігається незмінність, в загальних рисах, значення терміну «нація». Такі слова, як «nacion» (Фортеск’ю) чи «nacyon» (Фабіан) у XV ст., та «nacioun» (Вікліф і Роул) у XIV ст., вживали майже в тому ж значенні, що й недавні слововживання, як, скажімо, Мілтон у своїй «Аріопагітиці» 1644 р. («Подумки я уявляю шляхетну й могутню націю подібною до силача, що пробуджується зі сну») чи Семуель Джонсон у своєму «Словнику» 1755 p., де нація визначена, як «Народ, що вирізняється з поміж інших народів; як правило, мовою, походженням чи врядуванням», чи у відозві Пітта Молодшого «наш народ є нацією… і справжня наша назва — англійці». Все це наводить на думку, що, принаймні з початку XIV ст., «англійці почували себе нацією» (Hastings, 1997: 14–16).

Однією з основних причин стійкого використання цього терміну, стали численні англійські переклади латинського варіанту Біблії (Вульґати) започатковані Роулом і Вікліфом, доповнені після Реформації щотижневими читаннями зі «Спільного молитовника». Там, де у Вульґаті грецьке слово «ethnos» перекладено як «natio», англійці вживали слова «nacioun» чи «nacion», а пізніше «nation». У середні віки слово «natio» постійно вживалося у такому ж значенні, як і у Вульґаті, тобто, стосовно народів з окремими «мовою, законами, звичками, системою поглядів і звичаїв» — це майже означальний вислів Бернарда, першого норманського єпископа єпархії Святого Дейвіда, коли він близько 1140 р. описував Папі римському валлійців як націю» (там же.: 17). З цієї короткої лінгвістичної розвідки Гангстінґс робить висновок, що, принаймні в англійській мові, простежується «надзвичайно усталена неперервність протягом понад шести століть у вживанні» того поняття, що глибоко закорінене в Біблії та Вульґаті — і нехтувати таким широким використанням і вживанням терміну «нація», приписуючи його тільки традиції поділу студентів у середньовічних університетах, є абсурдом (див.: 17–18).

Звичайно, «слова» і «сутність» — це різні речі. Але, якщо почуття належності до нації вважати за один з критеріїв національного існування, то тоді, принаймні у випадку Англії, prima facie (судячи з наявних фактів) існує чимало аргументів, щоб сказати, що «нації передують націоналізмові», переважно завдяки послідовності лінгвістичного вживання й переконанням національної належності.