Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 54
Энтони Д. Смит
Безперечно, найретельнішим і чітко продуманим твердженням такого загального підходу є політична модель, запропонована Джоном Бруйлі. На його думку, націоналізм слід розглядати як сучасний, суто політичний рух; адже політична діяльність у сучасному світі неодмінно пов’язана з державною владою. Націоналізм — всього-на-всього аргумент для захоплення й утримання цієї влади. Основне значення націоналізму полягає в здатності запропонувати спільну політичну платформу різним субелітам через мобілізацію, узгодження й узаконення їхніх завдань та інтересів. Майже всі націоналістичні рухи мають за мету або об’єднання держави, або її відродження, але майже завжди, це протидія наявній державі. Ось що пропонує Бруйлі:
[Націоналістичний аргумент] — це політична доктрина, заснована на трьох твердженнях:
(а) Нація має визначений і самобутній характер.
(б) Інтереси й вартості нації понад усе.
(в) Нація має бути якомога незалежнішою. А для цього, як правило, необхідне досягнення бодай політичного суверенітету (Breuilly, 1993: 2).
Націоналістичні аргументи можуть мати неабияку привабливість тільки в сучасних умовах, адже відокремлення абсолютистської держави від громадянського суспільства свого часу викликало збайдужіння й розчарування серед багатьох освічених людей, які в доктрині вбачали запоруку реінтеграції держави й суспільства. У цьому й полягає привабливість історичних аргументів, як от у Гердера. Адже він праг нового виявлення автентичного «Я» і відновлення спільноти до природного стану, злучаючи культурну націю з політичною. На думку Бруйлі, така спроба нового означення безпідставна, але попри все, націоналізм бодай намагався братися за справжні проблеми (там же: 55–64).
Але так чи інакше, ідеологія — вторинна стосовно політики. Інакше кажучи, політичні стосунки та інституції формують завдання націоналістичних рухів. Наприклад, утворення 1871 р. німецької держави-нації майже не зачепило культури, а ще менше романтизм та його ідеологію. Куди більше її цікавила силова політика, геополітика й економіка, особливо якщо йшлося про суперництво між Прусією та Австрією. А втім, як виявилось, це новоутворення було «Німеччиною», німецькою нацією, як відомо, під заступництвом бісмаркової Прусії. Але це не була пруська «держава-нація», це була Німеччина, яка вимагала виконання законів і викликала захоплення широких мас німецькомовного населення, яке раніше розділяло багато князівств. Саме бісмарковою політикою Малої Німеччини
