Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 52
Энтони Д. Смит
Це доволі несподіваний висновок. Здається, він повністю суперечить змістові Конорової праці, адже самі собою постають питання означення й історичного тлумачення. Таке враження, ніби національний модернізм виник на ґрунті етнічного переніалізму. Але уважніший розгляд схиляє до думки, що це лишень хронологічний або «умовний» модернізм. На переконання Конора, нації якісно не відрізняються від етнічних спільнот, їх не створено модернізацією, як стверджують прихильники соціологічного й «структурного» модернізму. Підтвердженням цьому може бути хоча б те, що нації, як і етнічні спільноти, — феномен загальної психології і, зрештою, усвідомленої спорідненості.
Невже націоналізм позбавлений бодай якоїсь раціональності? Чи й справді, як запевняли романтики, це просто проблема крові та емоцій? Можливо, Джошуа Фішман мав рацію, коли запевняв, що етнічна належність — це така ж категорія «буття», як «знання» чи «вдача», що:
«Етнічна належність завжди постає як феномен спорідненості, внутрішньої неперервності з тими, з ким маємо зв’язок зі спільними предками. Іноді вважають, ніби етнічна належність переходить із покоління до покоління, як «кістка від кістки, плоть від плоті й кров від крові». Адже саме людське тіло дає уявлення про етнічну належність, вона, як правило, проймає наші кістки, кров і плоть» (Fishman, 1980: 84-5).
З іншого боку, невже люди, зокрема націоналісти, ретельно виважують, як стверджує Гехтер, вигоди від участі в націоналістичних повстаннях, збитки від об’єднання в націоналістичні рухи й привілеї
Політика і культура
Ще одна проблема, яку я хочу розглянути, стосується ролі сучасної держави, а саме політики, у формуванні націй і розвитку націоналізму. Саме її можна було б назвати проблемою культурного націоналізму або, якщо говорити загальніше, культурної ідентичності.