Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 17

Інтелектуальна критика глибокодумніша. Тут націоналізм часто розглядали тільки, щоб показати обмежену систему ідей і вірувань про політику й суспільство, і, як наслідок, застосовування сили, аби радше примусити, аніж переконати, переслідування часом недосяжних цілей. Це й стало для Елі Кедурі за основу своєчасної критики націоналістичної ідеології, адже деструктивна, революційна ідеологія колективної волі щосили намагатиметься досягти недосяжної досконалості на землі. І це переконання нещодавно знайшло відгук у Майкла Фрідена (Michael Freeden): він стверджує, що в кращому разі, націоналізм — це «вузькозосереджена» ідеологія з обмеженою суттю, яка притаманна нечисленному рядові політичних понять, адже «він свавільно вилучає себе з ширшого ідеологічного контексту, навмисно зміщуючи й підмінюючи поняття», а тому й не може «запропонувати всієї низки аргументів, бо багатьох ідей, на які сподівалися (від загальних і абстрактних до конкретних і практичних, так би мовити, від центру до периферії й навспак), просто немає» (Freeden, 1998: 750). З цієї причини націоналістична ідеологія структурно нездатна мати, стосунок з такими головними соціальними й політичними проблемами, як соціальна справедливість, розподіл ресурсів та регулювання конфліктів. Фактично, націоналізм — доволі часто взагалі не окрема ідеологія, а звичайне наповнення більшістю панівних ідеологій, як от лібералізм, соціалізм чи консерватизм. Ідея державності може бути всюдисущою, але вона здатна відбивати тільки суміжне розуміння багатьох ідеологій «десь на межі значень» (там же). Націоналізм тільки короткочасно набуває першорядного значення — під час державотворчих криз, зовнішньої небезпеки, завоювання й оборони території або під час суттєвого внутрішнього панування ворожої етнічної чи культурної групи (Kedourie, 1960; Freeden, 1998).

Основні ідеали

Попри все, у цій суворій критиці є деяка правда, але для загальної картини націоналізму вона, у кращому разі, часткова. Центральна доктрина націоналізму пропонує тільки широку й абстрактну структуру; її конче слід наповнити усіма видами вторинних понять і особливих уявлень, притаманних кожній національній спільноті, як от швейцарський образ людей — виплеканий рідним (альпійським) краєвидом, а польський ідеал нації уособлюється зі стражданнями й воскресінням Христа. Ось чому націоналізм так часто «заселяє» інші ідеології й системи вірувань, а їхню політику й ідеали спрямовує до націоналістичних завдань, як це сталося з «національними комуністичними рухами» післясталінської доби. Чи націоналізм «наповнює» інші ідеології, чи сам наповнений ними — це другорядне питання; усе змінюється з історичним контекстом. Щоб збагнути суть націоналізму, слід рухатися поза центральною доктриною, відтак перед нами постане доволі відмінна картина.