Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 166
Харукі Муракамі
Коли ніч кінчалася, півні співали й на сході розвиднювалося, семеро
— Настав ранок, — сказав Тихоголосий.
— Скінчилася ніч, — сказав Низькоголосий.
«З таких різноголосих карликів можна створити хор», — подумала дівчина.
— У нас немає пісні, — сказав Тенор.
— Так-так! — підтвердив
— Наступної ночі знову прийдемо, — сказав Тихоголосий перед тим, як закрився рот кози. — Про нас нікому не можна казати.
— Якщо скажеш, то станеться щось дуже неприємне, — додав Хрипкоголосий.
— Так-так! — підтвердив Клакер.
— Нікому не скажу, — пообіцяла дівчина.
Зрештою, якби вона й сказала, ніхто б їй, напевне, не повірив. Дорослі часто її сварили за висловлені думки. Казали, що в них нема різниці між фантазією і реальністю. Здається, вона мислила зовсім по-іншому, ніж решта людей. Дівчина не розуміла, що в ній таке погане. У всякому разі, про
Коли карлики зникли, а рот кози закрився, дівчина обшукала те місце, де вони заховали повітряну личинку, але нічого не знайшла. Видно, добре постаралися. Хоч скільки шукала, нічого не помітила в тісному погребі. Цікаво, куди це вони її запхали?
Після того, закутавшись у ковдру, дівчина заснула. Сон, як ніколи, був спокійним. Без снів і пробудження. її тішив такий міцний сон.
Удень коза залишалася мертвою. Із задубілим тілом і каламутними, наче скляними, очима. Та коли споночіло і погріб огорнула темрява, її очі виблискували відбитим зоряним світлом. Немов за покликом цього світла, рот кози відкрився і з нього вилізли
— Продовжуймо вчорашню роботу, — сказав Хрипкоголосий.
Решта
Сім
— Якою великою ми її зробимо? — спитала дівчина, коли надходив світанок. Перебуваючи ув'язненою на десять днів у цьому погребі, вона хотіла знати, чи ця робота скінчиться.
— Якомога більшою, — відповів Різкоголосий.
— Коли дійдемо до певного розміру, вона природно трісне, — радісно сказав Тенор.
— І щось з неї вийде, — напружено продовжив Баритон.