Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 165

Уночі на третій день коза розтулила рота. Щось із середини його силоміць розштовхувало. І звідти вилізли маленькі люди. Всього шестеро. Коли вони вилазили, були заввишки десять сантиметрів, а коли стали на підлогу, то швидко, як гриби після дощу, виросли щонайбільше до шістдесяти сантиметрів. Самі назвали себе карликами.

«Щось схоже на "Білосніжку й сім гномів", — подумала дівчина. У дитинстві батько читав їй цю казку. — Щоправда, одного не вистачає».

— Якщо треба сім, то можна так зробити, — сказав карлик низьким голосом. Здається, вони вміють читати її думки. Коли вона перерахувала, їх виявилося не шестеро, а семеро. Але дівчину це особливо не здивувало. Коли карлики вилізли з рота кози, правила в світі вже змінилися. Нема чого дивуватися, якщо тепер щось станеться.

— Чому ви вилізли з рота мертвої кози? — спитала дівчина. Вона помітила, що її голос звучить якось дивно. І манера говорити змінилася. Мабуть, тому, що три дні ні з ким не розмовляла.

— Бо її рот став каналом зв'язку, — відповів хрипкоголосий карлик. — Ми не помітили, що вона мертва, поки не прийшли сюди.

— Нам байдуже, це коза, кит чи квасоля. Лише б канал зв'язку був, — сказав різкоголосий карлик.

— Ти створила канал. Тому ми його спробували. Поцікавилися, куди ж він веде, — сказав низькоголосий карлик.

— Я створила канал, — сказала дівчина. І цього разу власний голос здався їй чужим.

— Ти зробила для нас добре діло, — сказав тихоголосий карлик.

Кілька карликів голосно погодилися.

— Ти не хочеш погратися з нами — плести повітряну личинку? — запитав інший карлик тенором.

— Бо саме для цього ми й прийшли сюди, — сказав інший карлик баритоном.

— Повітряну личинку? — спитала дівчина.

— Витягувати нитки з повітря й будувати з них оселю. Вона дуже швидко збільшується, — сказав Низькоголосий.

— Оселю для кого? — спитала дівчина.

— Незабаром зрозумієш, — сказав Баритон.

— Коли вийде, зрозумієш, — сказав Низькоголосий.

— Так-так! — вигукнув інший карлик.

— Я можу вам у цьому допомогти? — спитала дівчина.

— Звичайно, — відповів Хрипкоголосий.

— Ти зробила для нас добре діло. Попрацюймо разом, — сказав Тенор.

Коли дівчина набула певних навичок, то витягувати нитки з повітря виявилося не дуже важко. Позаяк вона спритно орудувала кінчиками пальців, то швидко навчилася виконувати цю роботу. Добре придивившись, помітила в повітрі різноманітні нитки.

— Правильно, роби саме так, — сказав Низькоголосий.

— Ти дуже розумна. Маєш добру пам'ять, — сказав Різкоголосий. Карлики мали однакові обличчя, однаковий одяг і відрізнялися лише голосами.

їхній одяг був звичайнісінький. Але, як не дивно, нічим не запам'ятовувався. Якщо відвернути від них погляд, то не вдавалося пригадати, який на них був одяг. Те саме можна сказати й про їхнє обличчя. Воно не було ні добрим, ні поганим. Звичайнісіньким. Якщо відвернути від нього погляд, то не вдавалося пригадати, яким воно було. Те саме стосується волосся. Воно не було ні довгим, ні коротким. Просто волоссям. Крім того, вони нічим не пахли.