Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 119

Усе скінчилося без жодного звуку. Звірі й духи глибоко видихнули, розступились і повернулися в глибінь бездушного лісу.

Розділ 14

(про Тенґо)

Переданий пакет

— Ідіть сюди й обніміть мене, — сказала Фукаері. — Нам удвох треба ще раз поїхати до котячого міста.

— Тебе обійняти? — спитав Тенґо.

— Ви не хочете цього робити, — без запитальної інтонації спитала Фукаері.

— Та не в цьому річ. Бо просто… не знаю, як і сказати… не розумію, для чого це.

— Щоб зробити очищення, — монотонним голосом відповіла дівчина. — Ідіть сюди й обніміть мене. Одягніть на себе піжаму й погасіть світло.

Послухавшись її, Тенґо загасив лампу, що висіла під стелею. Роздягнувся і накинув на себе піжаму. «Цікаво, коли востаннє я її прав?» — переодягаючись, подумав він. Позаяк не міг пригадати, то, напевне, досить давно. Але, на щастя, вона нічим не пахла. Загалом Тенґо не дуже пітнів. Але вважав, що піжаму треба прати частіше. У цьому непевному житті будь-коли може щось статися. Тож старанно випрана піжама тоді стане у пригоді.

Він заліз у ліжко й несміливо обхопив Фукаері рукою. Дівчина поклала голову на його правицю. І стишилася, немов створіння, що готується до зимової сплячки. її тепле тіло було м'яким, безборонним.

Грім знову подужчав. Тепер і дощ почав іти. Ніби шаленіючи від злості, його косі струмені безперервно періщили віконні шибки. Повітря, здавалось, гусло, а світ чимдуж наближався до свого похмурого кінця. Напевне, таке відчуття було й тоді, коли стався світовий потоп. Під час такої негоди й парі носорогів, і парі левів, і парі пітонів довелося чимало витерпіти, перебуваючи в тісному Ноєвому ковчегу. Бо їхні життєві звички сильно різнилися, а вони не мали кому поскаржитися, до того ж чужі запахи їх дратували.

Слово «пара» нагадало Тенґо про Сонні й Шер. Однак рішення посадити їх у Ноїв ковчег, щоб представляти людську пару, навряд чи можна було назвати правильним вибором. Для такої ролі, напевне, набагато краще підійшла б інша пара.

Обіймаючи в ліжку Фукаері, одягнену в його піжаму, Тенґо перебував у дивному настрої. Йому навіть здавалося, ніби обіймає частину самого себе. Як істоту з розділеним тілом і кров'ю, але однаковим запахом і спільною свідомістю.

Він уявив собі, що замість Сонні й Шер обрали його з Фукаері в ролі людської пари й посадили на Ноїв ковчег. Але і їх не можна було назвати підходящим зразком такої пари, яка представляла б людство. «Узагалі, як не крути, те, як ми оце зараз обіймаємося в ліжку, важко назвати зразковим», — подумав він і вже не міг заспокоїтися. І, перемикаючись на інше, уявив собі, як у Ноєвому ковчегу дружно живуть Сонні й Шер з пітонами. Зовсім беззмістовна гра уяви, але завдяки їй Тенґо вдалося хоч трохи зняти напруження.