Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 117
Харукі Муракамі
— Цього 1Q84 року, здається, не можна врятувати вас обох одночасно, — сказав чоловік. — Маєте два варіанти вибору. За одним ви гинете, а Тенґо-кун залишиться живим, за другим він гине, а ви залишитеся живою. На самому початку я застерігав, що це — неприємні варіанти вибору.
— А іншого вибору нема?
Чоловік хитнув головою.
— У даний час можна вибрати лише один з двох варіантів.
Аомаме повільно видихнула повітря, що зібралося в її легенях.
— На жаль, — вів далі чоловік, — якби ви залишалися в 1984 році, то така дилема перед вами не стояла б. Але водночас ви тоді не могли б дізнатися про те, що Тенґо-кун постійно про вас думав. Хай там що, але саме завдяки тому, що ви опинилися в 1Q84 році, вам стало відомо, що ваші серця в певному розумінні між собою пов'язані.
Аомаме заплющила очі й вирішила: «Не плакатиму, ще не пора».
— Тенґо-кун справді мене тепер шукає? Ви можете це чесно стверджувати? — запитала вона.
— Тенґо-кун досі ніякої жінки, крім вас, щиро не любив. Це — безсумнівний факт.
— Однак мене не шукав.
— Але ж і ви не пробували його шукати. Хіба ні?
Заплющивши очі, Аомаме за одну мить оглянулася на минулі роки. Ніби піднявшись на високий пагорб, поглядала з крутого берега на морську протоку. Відчувала запах моря. Чула посвист вітру.
— Ми обоє мали б набагато раніше набратися відваги й шукати одне одного. І тоді, ще в первісному світі, поєдналися б.
— Така гіпотеза має право на існування, — сказав чоловік. — Але ж у світі 1984 року ви, напевне, так
З очей Аомаме закапали сльози. Вона плакала за тим, що досі втратила. І за тим, що могла втратити в майбутньому. А потім (вона не пам'ятає, скільки плакала) дійшла до такого стану, що більше вже не могла плакати. Ніби наштовхнувшись на невидиму стіну від напливу почуттів, вона помітила, що сльози вичерпалися.
— Гаразд, — сказала вона. — Надійних підстав вірити вашим словам нема. Нічого не можна довести. Деталі вашого плану невідомі. Однак я, здається, таки мушу на нього пристати. З вашої волі виведу вас із цього світу. Завдам вам миттєвої, безболісної смерті. Щоб Тенґо-кун залишився живим.
— Тобто ви погоджуєтеся на договір?
— Так, погоджуюся.
— Можливо, ви загинете, — сказав чоловік. — Вас доженуть і покарають. І, напевне, жорстоко. Бо вони — фанатики.
— Мені байдуже.
— Бо ви любите?
Аомаме кивнула.
— «Без твоєї любові все лише дешевенький балаган», — сказав чоловік. — Як співається в пісні.
— Якщо я вас уб'ю, то справді Тенґо-кун залишиться живим?
Хвилину чоловік мовчав. А тоді відповів:
— Тенґо-кун залишиться живим. Повірте моїм словам. Можу поручитися своїм життям.
— І моїм, — сказала Аомаме.
— Лише цим я можу поручитися, — сказав чоловік.
Аомаме міцно стиснула обидві руки.
— Правду кажучи, я хотіла жити разом з Тенґо-куном. На якийсь час у кімнаті запала мовчанка. Перестав торохтіти й грім. Усе затихло.