Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 121
Харукі Муракамі
Це була дуже давня розмова. Подія, що сталася ще до всесвітнього потопу, коли Ной рятувався на ковчегу.
Фукаері спокійно, ритмічно дихала теплом у шию Тенґо. У тьмяному зеленому світлі електронного годинника й поодиноких спалахів блискавки, що нарешті почалися, він розглядав її вухо, яке здавалося йому схожим на м'яку таємничу печеру. «Якби вона була моєю коханкою, я невтомно його цілував би, — думав Тенґо. — Під час сексу, занурившись в її лоно, приклав би губи до цього вуха, легенько покусував би, лизав би язиком, дихав на нього й нюхав би».
Однак, незалежно від того, чи це морально, чи ні, йому не треба про це думати. Його прутень, здавалось, прокинувся із спокійного сну в трясовинні від постукування пальцем по спині. Позіхнув, неквапливо підвів голову й почав твердіти. І немов яхта, що відкрила свої вітрила постійно сприятливому північно-західному вітру, беззастережно досяг повної ерекції. Унаслідок цього мимоволі торкнувся попереку Фукаері. Тенґо подумки глибоко зітхнув. Відколи зникла заміжня подруга, він понад місяць не займався сексом. Напевне, причина в цьому. Треба було й далі перемножувати тризначні числа.
— Не хвилюйтеся, — сказала Фукаері. — Це ж природно, що піднявся.
— Дякую, — відказав Тенґо. — Але, можливо,
— Нічого не зможуть зробити, навіть якщо стежитимуть.
— От і добре, — неспокійним голосом сказав він. — Та коли подумаю, що стежать, чомусь хвилююся.
Знову грім розпанахав небо так, наче розривав стару штору, й несамовито заторохтів віконними шибками. Здавалося,
— Схоже, що грім майже не перемістився, — сказав Тенґо. — Зазвичай він так довго не триває.
Фукаері глянула на стелю.
— Ще якийсь час нікуди не піде.
— Скільки?
Фукаері на це не відповіла. Залишившись без відповіді і з безцільною ерекцією, Тенґо й далі боязко обіймав дівчину.
— Ще раз поїдемо до котячого міста, — сказала вона. — Тому треба заснути.
— Та хіба можна як слід заснути, коли так гримить і ще немає дев'ятої? — занепокоєно спитав він.
Тенґо подумки складав рівняння. Складне довге рівняння, розв'язок якого вже знав. Завдання полягало в тому, щоб прийти до нього якнайскоріше й найкоротшим шляхом. Він змусив мозок швидко працювати. Безбожно напружував його. Однак ерекція не припинялася. А навпаки, здавалось, зростала.
— Можна, — сказала Фукаері.
Сталося так, як вона сказала. У несамовиту безперервну зливу, серед перекотів грому, що стрясав будинок, з неспокоєм на душі й сильною ерекцією Тенґо все-таки непомітно заснув. Хоча зовсім не думав, що така річ можлива…
«Все перемішалося, — подумав він перед тим, як заснути. — Найкоротший спосіб розв'язання задачі треба якось знайти. Час для цього обмежений. А аркуш для письмової відповіді невеликий». Годинник чесно відмірював час: тік-так, тік-так, тік-так.