Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 55

4

Для існування сім’ї потрібна хата, будівля, оселя. Щоб ствердилася віра, потрібен храм, дім для молитви, вогнище для принесення жертви. Щоб роди і сім’ї стали Народом, Нацією, потрібен спільний Храм Духу, критерій загальної громадської дії, прийнятної та рідної для синів і дочок Етносу.

Історія показала, що навіть грубі, криваві ідеали спроможні були єднати народи для активних дій. Разом а тим вона підтвердила, що Вічність не приймає руїнницьких, диких, антагонічних зерен. Тимчасові «успіхи» чингізів, наполеонів, гітлерів, сталінів виявляються ілюзорними перед Оком Неба, бо ніколи не будуть підтримані Духом Цілісності. Результати таких потрясінь, навіть наймасштабніших, неминуче опиняються на смітнику космоісторії. Разом з тим, крізь марево повстань та революцій, крізь хмари погроз, велемовності, пихи можновладців та зарозумілості партій чи релігій дивляться в очі сучасників Сини Людські різних епох та народів, пропонуючи найпростіші стежки для осягнення жаданої спільноти.

Які ж ці стежки? Звідки й куди ведуть? Де той пагорб, на якому має стояти Храм Національної Згоди?

Є прадавня мудрість, що стверджує: життя породжує саме себе. Отже, людина, сім’я, народ повинні б виростати самі з себе, прислухаючись до веління іманентних генетичних глибин. Та історія демонструє нам невпинне втручання зовнішніх сил У природний розвій народного древа.

Згадаймо минуле. Огляньмо тяжкий, кривавий шлях пращурів, прабатьків, які невпинно змагалися з чужинськими напасниками, що жадали привласнити багатства рідної землі і дешеву рабську силу поневолення. Чи була можливість у таких страхітливих екстремальних умовах повнокровно виявити свій духовний геній, своє глибинне покликання?

Проте все це ще дурниці! Інколи навіть чужинська загроза могла бути каменем, на якому відточувалося лезо розуму, вістря мужності й вірності. Небезепечнішими виявлялися тенденції, що випливали з надр ще несформованої, нестійкої, неврівноваженої народної душі. Розгляньмо це питання уважніше.

5

Юні етноси — мов діти. Їх легко привабити екзотичним, барвистим брязкальцем — політичним, релігійним чи мистецьким. Варто згадати, як володар Русі Володимир «вибирав» для рідного краю новий культ. Чи можна твердити, що доля рідного етносу від прадавності до наших днів виростала з Материнського Зерна?

Навпаки!

Правічне коріння нещадно обрубувалося, чужинецькі (та й свої) зайди невпинно прищеплювали до спиляного стовбура релігійні, мистецькі, політичні та філософські бруньки, викохані в екзотичних садах Сходу та Заходу, Півдня чи Півночі. Ті щепи буйно гнали ворожу крону, заглушуючи рідне зело, випиваючи живлющий сік глибинної народної творчості, перетворюючи духовну кров етносу на брудні потоки ненависті, братовбивства, роз’єднаності та приреченості.