Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 134

12. Зоря над вершиною

Дивне видіння — Душі володіння — Гасне, згасає… Зникає… немає… Ночі покрови Палають знову На полонини… І на вершини… Я не боюся, Став — і сміюся! Дише-колише душу Говерла… Пальцями зірок, Хусткою віри Небо пилюку на серці обтерло… Хай, може, буде Стежка облуди, Лестощі, постріли, хитрощі Змія, Божа Вершина Є на Вкраїні — А понад Нею Зоря пломеніє!

Чорногора

1974 р.

Тарасове Закляття

Шевченкова містерія в його смертну ніч

І день іде, і ніч іде, І, голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки?..

Пророцтво

Людей нема — є лиш Прелюд. Є тільки мрія про Людину. Є лише хаотична лють — Всеспопеляюча лавина. О де ти, зоряний творень? О хто ти — дух чи хвиля Лети, Тиран чи вільний промінець, Який заплутався в тенета?! Пора, пора, пора збагнуть Своє падіння і могилу, Своє покликання і суть, Своє походження і силу… І на вселенськім полотні, Яке нам витче Суть Єдина, Посіє квіти вогняні Новонароджена Людина.

Поклик до України

Тільки я, мов окаянний, І день, і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить… Україно, моя Лебедине, Діво древнього Ра, Все мені мріється, сниться Твоя урочиста пора. Твоя вогниста, Твоя троїста, Твоя прачиста пора. Все сповнено передчуттями, Душа, мов небесний дзвін, Клекоче бурями тяма, Кличе до дивозмін… І будуть вони — ті зміни, Засяють нові стежки! Гряди, моя Україно, Понад криваві роки, Облиш ті гнізда зміїні, Де кубляться мертвяки! Дай мені бути причинним, Дай божевільним буть В світі, де з Твого Сина Праведну крівцю ссуть! Хочу бути скаженим, Бо воля в’язневі — сказ! Хочу стать навіженим, Бо буйність — то твій наказ! Бути вогнем хрещеним Хочу єдиний раз! Зроби мене юродивим, Зроби мене вічним дивом, Зроби мене духом сивим, Поведи мене ночами Поза людськими шляхами, Понад світом нещасливим На поклін вогнистим зливам!.. Поведи мене в безтяму, Поведи мене над снами, Поведи до тої ями, Що відкрита вечорами, Де з правіку наша воля Спить закована в неволі!.. Я застукаю в ту браму, Я зійду в пекельну яму, Клич прокотиться громами Понад душами й полями: — Чуєте, люди — Божі заблуди? Доки ще буде В душах полуда? Скиньте облуду! Ось я виходжу — це вже востаннє! — В поле осіннє, в поле туманне, Сію не зерна, сію вам сльози, Сію не сльози — бурі і грози, Сію не грози — речення віщі, Сію пророчі закляття зловіщі!.. О мій народе! Ти не послухав, Коли я прийшов із плачем! В цю ніч я схиляюсь до твого духу Із полум’яним мечем!..