Пригасає багаття,Утікає завзяття,Душу холод морозить,Сутінь згубою грозить…Та щезає мана!Хай вмирає вона!Загорівся на обрії сонячний шлях —Дивина… далина…І багаття вогніЗапалали в мені,І в гуцульськім вікні,І в дитячому сні…Почалася війна —Не одна… не одна!Піднімає блакитні хоругвиказкового краюДивина… далина…
10. Нечутний Голос
Хтось підходить Незримий —Рідний такий, тривожний…Серце моє нестримноСтає на коліна побожно…Нечутний Голос краєВсі межі смислу й цілі,І цвяхи вогненні вбиваєУ душу заціпенілу.— Що ти шукаєш у горах? —Питає те Духослово.— Чи тайну науку про зорі,Чи, може, на щастя підкову?— Не хочу, не хочу цілі,Яка виливається в форму,Яка обростає цвіллюІ людям стає за норму!Не хочу, не хочу чуда,Яке на Голгофі зріє!То — стовікова облудаСтрашного і хитрого Змія!Нехай моя Україна,А з нею сестри-народи,По новій підуть стежиніУ вимріяну свободу.Туди, де космічні зміниНе нищать душі горіння,Туди, де любов нетліннаВінчає святі покоління,Туди, до земні героїНе в бронзі вкарбовані злотом,А прагнуть до іншої ТроїНебаченим ще польотом,І визволяють Олену —Душу Матері Світу —Від ганебної сцениВ край легенди і квітів!..…Мовить Голос Нечутний:— Буде по слову тому,Лише прагни могутньоДо Незримого Дому!Від нього видноколуПідіймайся все вище —Туди, де у Сонячнім КоліМати Сина колише…
11. Незрима Гора
В серці відкрилися очі,Ніби полум’яні жерла,У екстазі пророчімУзрів я Одвічну Говерлу…До неї ішли герої,Яких ми ховали в могили,Вставало над тою ГороюСонце блакитне, стосиле.Воно осяяло лавиНепереможних загонів,Душ непохитних славу,Блиск легендарних дзвонів.Дзвони гули заклично,Проводжали на Гору,На стежину незвичнуЛюдство тисячозоре…Йшла голуба Україна,Йшла нетутешня Росія,Йшли всі земні поколінняІз лабіринту Змія!..І раділи Карпати,Сміялись альпійські луки…З Сонця Небесна МатиПростягала всім руки…