Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 132

4. Найвища вода

Та проходять тумани, Мов химерні обмани, Росяними перлинами осідають на скелі замшілі, на квітки, на траву. Пурпурове кружало Понад горами встало, Попливло кораблем небувалим у незміряну синяву… Недалека вершина, Мов цнотлива дівчина, Сніговими серпанками прихорошує щоки свої і чоло… А з-під сірої скелі В кам’янистій пустелі Біля ніг моїх заструмилося, заіскрилося, засміялося джерело… Гей, яке воно чисте! Ой, яке променисте! Ух, солодка, холодна, цілюща, бо найвища на всій Україні вода! Ой спасибі, водице, І Говерло-дівице, Що в твоє джерело позахмарне лише небо ясне загляда! В дивній тиші пророчій Хлюпну свіжості в очі, Обережно нап’юся чаклунського трунку, щоб не збурити джерело… Я водиці позичу Для душі, для обличчя, Для одвічного шляху туди, куди сонце велично пішло…

5. Вершина

Кроки останні. Вершина! Геть остогидлий рюкзак… Сонце у неба глибинах Щастя запалює знак. Дишеться легко і сильно, Вже непотрібні слона. Стукає серце стокрильно, Дух урочисто співа. Раптом… екстаз завмирає, Ще не злетівши увись. Сам я собі дорікаю: — Що ти шукав — подивись? На легендарну вершину Мертвих традицій раби Перли на зігнутих спинах Знаки людської ганьби, — І обеліски, й погруддя І ювілейні значки, Написи всякі облудні, Банки консервні й пляшки. Боже, волаю до Тебе — Істина це чи мара? Отже, я прагнув до неба, Щоб повернутись до дна? Люде вкраїнський, то що ти В серці несеш крізь віки На легендарні висоти, На позахмарні стежки?!

6. Вівці на вершині

Визріває ясний день. Дзень-дзелень! Дзень-дзелень! Ну й химери! В серці — тінь. Дзінь-дзінь! Дзінь-дзінь! Із долини, з полонини Вівці йдуть аж до вершини, На Говерлу топчуть шлях… Сміх і гріх, горе й жах! Вівці хрумають квітки, Бібки сиплють на стежки, Вівці мекають щасливо, Насміхаючись над дивом. То уже аж понад хмари Розрослась земна кошара? Вівці тут, вівці там… Що ж робити шукачам?

7. Туристи на вершині

Щезла отара, Ніби примара. Стежку гористу Топчуть туристи. Лайку і сварку, Пляшку і чарку У понадхмарність Тягне бездарність. Всі до Говерли Дурні поперли, Щоб наслідити В ясній блакиті, Щоб України Чиста вершина Стала смішною Брудною горою…

8. Вогонь на вершині

Як розійдуться і вівці і туристи, Залишивши душу в самотині, Як довкола буде небо чисте, Запали багаття на вершині. Нашукай галузок давньолітніх, Назбирай усього, то згорає, — Хай в пустельних горах непривітних На Говерлі полум’я заграє! Хай побачать янголи і люди, Вороги і друзі у долині, Що не сутінь котиться усюди, Що горить багаття на вершині! Тріпочи, мій вогнику, і смійся Над недолею, дощами і вітрами, Впийся небом щедрим і не бійся, Що немає ватри попід нами!.. Там, внизу, є сосни і смереки, Там живуть Опришкові онуки, Є священні вісники-лелеки, Що несуть наказ у дні розпуки. Пломінець твій матиме поживу В грізний час із стовбурів прадавніх, — Лиш не згасни! Будь одвічним дивом, Щоб не вмерли згуки пісень славних! Тиша понад світом лиховісна, Ніч повзе, ляга на полонині… Якщо серцю у долині тісно — Запали багаття на вершині!..