Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 131

Пісня Бояна*

У долині призабутій на калині Накувала три дороги зозулина, Накувала сива, накувала На чарівне Диво-свято, на Купала. А що першая дорога — у пустелю, Там самотність свої килими постеле. А що друга — та під грози-блискавиці, Ну а третя — до заснулої дівиці… Та дівиця жде з правіку — не діждеться, Хто до неї із любов’ю доторкнеться, Хто вуста її холодні поцілує, Хто їй казку голубину наворкує. Три дороги, три дороги, три стежини Накувала опівночі зозулина, Накувала сива, накувала На чарівне Диво-свято, на Купала…

Квітень 1984 р. — серпень 1989 р.

ГОВЕРЛА

Сюїта

1. Гроза над Говерлою

Говорила громами Говерла, І луна — віл гори до гори! Прокотилась… у небі завмерла… Говори! Говори!!! Не мовчи, український Монблане, Калатай у небесну блакить, Бо як дзвону твойого не стане — Серце стане в ту мить! Бо як грому твойого не буде — Крига смерті осяде в душі. Буйну ватру в засмучених грудях Воруши! Воруши…

2. Стежка до вершини

В’ється, в’ється стежина Вгору… А що таке вгору? Може, то хитра долина В неба кротову нору? Може, і небо — то пастка Для недозрілого духу, Бога-плантатора ласка — Збудника нашого руху? Бідні Адамові діти Вийшли на ниву Єгови, Стали закваскою світу, Стали підґрунтям основи… Сіємо душі, планети, Губимо думи й надії, — Йоги, аскети, поети, Вчені, святі, гречкосії… Чому так хочеться вгору? Чом наше серце голодне? Хочеться випити зорі, В груди вдихнути безодню!.. Може, то наша прасутність Хоче себе об’єднати? Може, то власна відсутність Кличе сама себе з хати? Вгору, все вгору і вгору, На легендарну Говерлу, В неба безодню стозору, В мрію — іще непомерлу…

3. Туман

Ой, який страшний туман! Всюди сірий океан… Мряка — змій мільйонголовий — Виповза в небесний лан… Щезли квіти і струмки, Вмерли звуки і зірки, І безликість проковтнула Навіть скелі і стежки. І уже не знаєш ти — Чи спинитися, чи йти? Лиш рятує в безнадії Дух незримий висоти… Так недовго до біди, Але ти не спи, не жди, Понад сумнівом і страхом Уперед іди, іди! Змій сміється: — Ну й дивак, Хто ж подасть тобі той знак — Путь вперед поміж туманом Буде так ачи отак? Думи сумніву одгонь! Кров як стукає до скронь, Як трішить хребет від ноші, Як горить в душі вогонь, Отже, ти іще живеш, Отже, кухоль неба п’єш! Як гудуть від втоми ноги — Значить ти угору йдеш!..