Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 125

1974 р.

Пісня*

Розцвілася квіточка, розцвілася, Та багряним полум’ям зайнялася. Полюбили квіточку буревії, Розпалили в серці їй пісні-мрії. Тріпотіла квіточка, пломеніла, В сонячному промені вся згоріла… Впало з серця квіточки сім’я-зерня Поміж темні зарості, поміж терня. Ой, не спіте, людоньки, ой, не спіте! Зернятко дрібненькеє віднайдіте! Бо Весна полум’яна як надійде — Квіточка багряная вже не зійде…

1975 р.

* * *

Поміж горами хатинка, Далі — кручі і долинка… Тихо, тихо Вечір лиха В голубе вікно… Щось мигнуло, Спалахнуло, Світиться вікно… Ніби квітом Самоцвітом Світиться воно… Усміхнулася хатинка. А в хатиночці — дитинка… Та розумно Тиходумно Дивиться у ніч — Хтось там ходить, Вічно бродить, Не змикає віч, Розсіває Зерна в гаю І відходить пріч… Йдуть тумани у долинку, Ніжно пахне материнка… Поринає в сон дитинка… Тихо, тихо Вечір диха В голубе вікно, Виглядає Із безкраю Ще когось воно — Хто блукає В Диво-краї Вже давно… давно…

25 жовтня 1979 р.

Доня у вікні

У віконце доня Дивиться мала, Квіточка-долоня Тулиться до шкла. Доки жити буду. Навіть хай віки — Знаю — не забуду Ніжної руки… Ніби пташенятко, У віконці ти. До тієї хатки Буду вічно йти… Там моє кохання, Там мій Диво-Храм… Зоряне світання Розквітає там… З будь-якої долі Я вернусь туди. Днями і ночами Ти мене зажди. А в таємну днину Під твоїм вікном Зацвіте калина Небувалим сном, У вікно постука, там, де ти стоїш, — і простягне руку: — Доню, ти не спиш? То вставай, дитино, Та виходь надвір, Я тебе зустріну Під промінням зір… Білий цвіт калини — То моя любов, Що у цю хатину Прагнула ізнов, Що з’єднала в миті Душі і серця… Вічно буде жити Мить свята оця — У віконці Доня… Дивний зоре-Храм… Квіточка-долоня Шле привіт вікам…

14 березня 1980 р.

* * *

Візьму Доню у долоні, Обніму — і полечу, Вдалині, в небеснім лоні Нову зірку засвічу. І скажу: — Ти господиня Цього світу і твори, Ця планета — повна скриня Птахів, бджілок і рослин. Порядкуй же в цій оселі Так, щоб жоден не страждав, Щоб усі були веселі І ніхто не сумував! Доня пальчиком торкає Нову голубу Зорю, І тихенько наслухає Те, що я їй говорю… В оченятах — чиста віра, На вустах — любові знак… В цього світу — добрий вирій, Славна доля! Буде так!