Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 127

5 травня 1981 р.

Щедрівка

І дорослих, і малечу Привітати хочу знов я: Добрий Вечір! Щедрий Вечір! Добрим людям на здоров’я! Засіваю щире зерня На усі рясні усюди, Щастя й радість хай повернуть В хату всім на світі людям. Хай радіють разом з нами Кожна квітка, кожна зірка, Хай не прийде навіть снами Те, що в серці зріє гірко! Хай душа прошепче речі, Тихі, без багатослов’я: Добрий Вечір! Щедрий Вечір! Добрим людям на здоров’я!

13 січня 1982 р.

Хмаринка

— Слухай, Хмарино Моя білокрила, Дай мені легкості, Моці і сили. Хочу полинути Вслід за тобою, Весело гратися З хмарок юрбою. — Дівчинко люба, Дівчинко мила, Треба для цього Не моці і сили, — Треба безжурності І забування, Треба безжальності До розлучання, Бо якщо спогад В серденько вколе, Знову впадеш ти З неба додолу…

20 липня 1981р.

* * *

Небо, як нива,* Зорі, мов зерна, Радує дивом Простір химерний… Що там, в безодні, Всіяній чудом? Все, що завгодно, Стукає в грудях. Стукає серце В ребра темниці, Ніби відерце В диво-криниці. Вирватись хоче В ирій далекий, В буряні ночі, В зоряний клекіт. Так воно й буде. Так воно й сниться! Землю розбудить Казка-зірниця…

1 березня 1984 р.

ЗОРЯНИЙ КЛЮЧ

1984-1989

Пісня золотого човняра*

Човен золотий в океані див, Зоряне вітрило напинається. Воротар Життя знов у путь відплив, До Землі закохано всміхається… Слався, ясний човен кохання, Ти пливи, пливи в далину. Даруй надію, даруй світання, Даруй нам вічную весну! Пломінний потік радісно струмить. Поспішай з відкритими долонями, Неповторна мить сповнює блакить Вогняної пісні передзвонами. Розриває міх зоряний гінець, Щедро сипле диво-самоцвітами, А Земля спліта сонячний вінець З травами, деревами і квітами…

Пісня місячної ночі*

Срібна нитка печалі, срібна нитка надії Простяглася у даль, простяглася у світ… Понад Шляхом Чумацьким срібний лебідь леліє Таємниче мереживо літ… Збережи, схорони Серця світ серед ночі химер, Під крилом сивини Голос казки святої не вмер… Ти посій на лани Тиху радість, що зріє тепер… Сновидіння, примари — то лиш знаки полону, Та згадай, що не вічна й найбільша мара, І життя самоцвіт у празорянім лоні Пломеніє, горить — не згора! Я тебе заколишу, як мати дитину, Ти мужній і зростай у колисці моїй, А як поклики сурми над світом полинуть — Будь готовий ступити у бій!