Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 123

* * *

Дай мені, Нене, Мову,* Ніби в Небесного Грому, Хай моє чисте Слово Сповнить Твої Хороми. Дай мені, Мамо, зброю — Божую Блискавицю, Хай вона кличе до Бою, Хай піднімає лиця! Щоб у очах не зникла Світоносна жарина, Як у космічних циклах Вістка про Твого Сина!

Пісня Будди*

Пробігають роки. Пролітають віки. — Піднімайте вітрила! — лунають кличі. Та даремно готують похід вояки, Іржавіють у піхвах двосічні мечі. Поривається вдаль, ніби птах, корабель, Та даремні зусилля, бо сто якорів Не пускають його від затишних осель В таємничі краї, на роздолля вітрів. І радіють боги, і дзвенять ланцюги, І титани заснули в страшній глибині, А тому, хто дрімає, нащо вороги? Сам собі він мурує темницю у сні! І любов, і добро, і свобода — слова, Із яких якорі нам кувала пітьма. Хіба хоче імен сила Духу жива? Хто вона, і нащо — буря знає сама! Хати ветхі змете урагану рука, Якщо навіть вони мають ім’я святе, А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка, Бо віднині вже він сам у себе росте, Бо усі кораблі, і дороги, й мости, І пісенного поклику огненний дзвін, І казкові краї, й зореносні світи, І походи до них — то все він, лише він!..

Ти не плач сиротою*

Ти не плач сиротою і серце не край, Те, що статися має, — те станеться… Птахи рідні зберуться у Зоряний Край, А примарне — в безодні зостанеться… Не ридай, коли Птах відлітає удаль. Те, що з Єдності вийшло — з’єднається. Неминучої радості знак — та печаль, Що у серці твоїм одмічається… Пам’ятай, що розлуки існують на те, Щоб освячувать зустрічі бажані, Лише те існування у Вічність зросте Що тяжкою скорботою вражене…

Переступи межу…*

— Переступи межу. І вийди в таємничість. Дмухни за вітром попіл та іржу. Хіба не чуєш — ключ за хмарами курличе? Переступи межу. Переступи межу. Суворо глянь довкіл і запитай сумління: — Кого чекаю тут? І що я бережу? — Хто в небо не росте — приречений на тління. Переступи межу. Переступи межу! Багато голосів. Та лиш один — пророчий: — Що зв’яжеш у душі — те в вічності зв’яжу! Під ноги не дивись. Здійми до Тайни очі. Переступи межу. Переступи межу!..

Відлітають в ирій журавлі*

Відлітають в ирій журавлі, Жовто листя облітає з віт, Будуть нові весни на Землі, Запалає в лузі новий цвіт… Лиш на віки щезли у імлі Давні мрії тих, дитячих літ… Не журися, друже, уночі, Вийди, глянь на зоряну ріку, І розтануть в серці ті плачі, Ніби знак сльозини на піску, І в гаю прадавньому сичі Проспівають доленьку дзвінку. У безжурнім радіснім сміху Чарівну стежину віднайди, Протопчи в Чумацькому Шляху Небувалі вогняні сліди, Хай вони приреченість лиху Спопелять навіки, назавжди!..