Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 116

Серпень 1978 р.

* * *

Ой маю, маю Хатку у гаю, Квіти довкола, Ніби у раю… У тім гніздечку Та дві Пташини, А під віконцем Кущі калини… Сумують квіти, Тужать Пташата… Посеред Раю В задумі Хата…

5 червня 1979 р.

Ластівка

Блакить — І ластівка у небі! Летить — Нічого їй не треба. Крильми Торкнутись блискавиці! В грози Напитися водиці. Завжди Учися у пташини, Іди На грозові вершини! Життя Спрямуй у далі сині, Буття Дарує літ орлиний. І хай Немає друга в тебе, — Зважай Лише на дружбу неба…

9 червня 1979 р.

Дзеркало*

Де побачиш дзеркало — розбий! То воно зіткало наші шати. Блиск отой — холодний і німий — Нас до нього змусив повертати. Ми зирнули у світи площин, Ми себе побачили окремо, І від Батька одірвався Син, Вдаль пішов стривоженим Големом. Бідний робот! Вже пройшли віки, Він все бродить, загляда в дзеркала: Там повзуть якісь чоловіки, Птахи, риби, леви і шакали. Звідти зорі блимають, сонця, Там ліси видзвонюють заклично, Ходить бідний робот без кінця, Зазирає у свічада звично… І забув, забув уже давно, Що усі ті образи несталі Лише снів імлисте волокно, Що його витворюють дзеркала!.. Де побачиш дзеркало — громи! Те, що є — ніколи не вмирає! Бий в холодне марево грудьми, І воно тебе не зупиняє!..

20 липня 1979 р.

Вічній дружині

Ти знайди мене скрізь на вибоїнах долі — Чи під сонцем ясним, чи в понурій пітьмі, Виглядай мене, люба, із тяжкої неволі, Не забудь мене, дивна, у байдужій тюрмі. Ти знайди мене, рідна, поміж вихорів часу, В океані віків, серед шелесту снів… Прислухайся, як ніч денне сяйво погасить, До ходи неспокійних земних шукачів. Десь я там у грозі, десь я там серед бою, Десь я тихо стогну, чи сміюся, чи п’ю, Десь я в небо дивлюся і марю тобою, Десь я долю шукаю тривожну свою… Ти впізнай мене, мила, в солов’їному співі, І не смій пропустити в подобі старій, Бо я вічно вмираю й народжуюсь знову, І шукаю тебе, поспішаю на бій! Ти приходиш у дні, як гуркочуть литаври, Як лунають громи, як мечі брязкотять, Як виходять до герцю блакитні кентаври І збирають титани нечувану рать. Доторкнись до чола, де посіяно терни, І над прірвами встануть небесні мости, І до них моя доля, можливо, поверне, До хатини тієї, де ждеш мене ТИ…

1 серпня 1979 р.

Гроза з тюремного вікна*

Біла хмара повстає на чорну хмару, Небо грозиться, викрешує вогні. То чубаті козаки і яничари Загукали, закружляли у борні! Гей, виблискують небесні ятагани, А над ними грізні списи січові, Наступають, гонять тучі нездоланно Шаленіючі хлоп’ята лугові! Щось ворожий голос буркає облесно, Та дзвінкі удари чути на землі: То розковують невільників небесних У міжзоряних просторах ковалі. Подалися чорні хмари-яничари, Малинові стяги мають, як живі! Піднебесна загорілася Скутара, Розпалаються хурдиги вікові! Затихають сколошмачені простори, Позбиралися у небі козаки, І пливуть до Січі через море Білі чайки, чорно-сині байдаки…