Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 114

Ой ходив я в полі*

Ой ходив я в полі, ой ходив я степом, Гей, ходив я в полі при дорозі… Ой шукав я долю, гей шукав я волю, Гей, шукав я долю на морозі… А дорога в’ється, а мороз сміється, А моєї долі все немає… Чи вона у лоні, чи в тяжкім полоні, Чи вона між зорями блукає?.. Ой ходив я світом, і весною, й літом, Все шукав Причинну Україну. А побачив сльози, а побачив грози, А почув лиш пісню солов’їну… Сльози висихають, громи затихають, Соловей співає, не змовкає… А моя Вкраїна — Пісня Лебедина — Новий шлях до Вирію шукає…

1978 р.

Легенда про Січ

Балада

Хтось там базіка, що Січ зруйнували І розгромили козацьку потугу, Що Катеринині пси-генерали Волю навіки припнули до плуга, Хтось там доводить, що Казки Твердиня — То сміховинна луна історична, Запахи Дикого Поля полинні Та сентименти дідів романтичні, Хтось запевняє, що диво-герої Закам’яніли у скіфській подобі, Й стала їх слава дитячою грою На архаїчному спогадів гробі!.. Все те — неправда, кохані братове! Я оповім нині правду велику, Тільки не слухайте ницого слова Від звироднілих, од без’язиких… Сталося так… Генерал Текелія Взяв у облогу притулок орлиний. А отамани в останній надії Раду зібрали в ніч горобину. Палахкотіла козацька колиска… Та характерник — мудрий, старезний — У ореолі перунових блисків В душу братерства дивився столезну. — Правда проста, як щоденне світання, Правда гірка, ніби путо п неволі: Марні покиньмо тепер сподівання — Одвоювати полегкість у долі! Є дві дороги — одна до покори, Інша — у Зоряні Вічні Хороми. Перша — то муки, зневага і горе, Друга — стежина небесного грому! Гей, вибирайте, діти кохані: Долю приземлену, долю крилату! Ці — хай ідуть у одвічне блукання, Ці — вирушають до Нової Хати! Ну-бо! паліте вогнище яре! Так, мої лицарі! Станьте у коло! Хай нині вражої сили примара Нас пожене у Небесному Полі! …Бачили ті, що лишалися жити, Бачили ніби й солдати ворожі, Як у вінку із волошок та жита З неба спускалася Матінка Божа. Прямо до Неї з пломінної Січі Йшли непокірні, йшли вогнеликі, Ніжно дивилися н зоряні Вічі І… пропадали в безмір’ї великім… …………………………………….. Так промайнули віки невимірні. Хортиця нижня в тумані розтала. Лицарі ж Волі у Краї Зазірнім Січ Небувалу вже збудували. Гляньте ночами на ясне склепіння — То палять вогнища лицарські лави, То променистих щабель миготіння, То мерехтіння грядущої слави. Диво зростає в серці народу, З неба злітає крилате насіння. Будьте готові до нових походів — Довбиші б’ють у литаври сумління! І не зупинять звитягу небесну Інші Потьомкіни чи Текелії! Браття, виходьте з полонів облесних В Січ Полум’яну великім мрії!..