Читать «Елементал» онлайн - страница 39

- Якою була відповідь із Гааґи? - перепитує Русланбек. - Та ніякої. Ото тільки ракетний удар дістав генералову «Ниву».

Він одійшов до вікна, довго мовчав. Він був збіса мудрий, цей Русланбек, член парламенту непредставленого народу. Його напружена спина видавала зрозуміле мені вагання.

- Ви знаєте, де її тримають? - спитав я.

- Ні. Але думаю, що наші люди дізнаються.

- Як мені краще вилетіти до Москви?

- Ви твердо вирішили?

- Я нічого не вирішував. У мене є завдання.

Або я його виконую, або заробляю «поцілунок смерти»**.

- З одного боку, це добре, що ви не є особою, як вони кажуть, кавказької національности. А з другого…

- Другого боку немає, - сказав я.

______________________

*Увічливе звертання до старшого чоловіка у чеченців та інгушів.

**Іноземні військовики називають «поцілунком смерти» не стільки загибель, як фатальну помилку, що ставить хрест на кар’єрі.

- Є. Вчора ви самі могли пересвідчитися.

Там, у горах… Одна річ зробити те, про що було домовлено раніше, і зовсім інша - стромляти голову шайтанові в зуби. Ви хочете спокусити долю?

- Це моя професія. Я поїду туди, навіть якщо ви мені забороните.

Він повернувся до мене обличчям.

- Тут справа така: або ви, або хтось. І мені треба знати напевно. Ваша перевага в тому, що в її закордонному паспорті стоїть французька віза. Але, як ви самі розумієте, все ще можна змінити.

Він вийшов до сусідньої кімнати і повер нувся з іще одним паспортом, який також подав мені.

Я розгорнув палітурки. На мене дивилося знайоме обличчя, яке я давно вже носив у собі.

- Вона тут також особа не кавказької національности, - сказав я. - І зовсім не Хеда.

- А вона не дуже й схожа на чеченку. Мати ж у неї… Тобто батько…

Він простяг руку, щоб забрати паспорт, але я сказав:

- Ні, він мій, бо тут наша віза. А якщо ви захочете все переграти, то вам все одно знадо биться інший. То як мені краще вилетіти?

- Це не проблема. Можна із Нальчика, можна із Слєпцовська. Але ви мусите тримати контакт із нами. І там також. Я вам запишу телефони.

- Я їх запам’ятаю.

Він недовірливо схилив набік голову.

- Там довгі номери мобільників, чужі для вас імена…

- Це моє хобі, - сказав я. - Довгі номери і чужі імена.

- Непередбачувані витрати ми, звичайно, візьмемо на себе. І ще одне велике прохання.

Потрібна абсолютно чиста робота. Без трупів, без крови… Ви мене розумієте?

- Ще б пак.

Ну хто його тут міг зрозуміти краще за мене?

- Дозвольте вам зробити скромний подару нок, пане Русланбек.