Читать «Елементал» онлайн - страница 28

Я розпрощався з Тамерланом у центрі міста і, взявши схудлий за ніч саквояж, вирішив походити цією столицею, яка нахапалася від інших стольних градів хіба що рекламних фа наберій. А решта все було, як і має бути в про вінційному містечку. Ген і стандартний п’яти поверховий готель «Назрань», де, я був певен, зараз у мене почнуть вимагати паспорт, та все таки вирішив ризикнути: по перше, ніхто не стовбичив біля стійки адміністратора, а по друге, за тією стійкою сиділа така здобна франзоля*, що в мене потекла слина.

_________________

* Франкузька булочка.

- Радий вас бачити, - сказав я. - Ви мене ще не забули?

- Вас?.. - Її ротик так і лишився відкритим.

- Ми тоді з вами… - Я «розгубився» ще дужче за неї. - Жаль, я сподівався… Тут і пере ночувати всього одну ніч, а я десь посіяв пас порт. - І більш ніякого документа? - спитала франзоля, дивлячись на мене двома родзин ками.

- Та от… ніякого, - я порпався по кишенях, зумисне перекладаючи з одної в другу жмені м’ятої грошви, виміняної ще в хасав’юртському барі. - Але я в боргу не залишуся. Всього одну ніч, - повторив я, ніби виторговував на ту одну ніч не кімнату, а саму франзолю.

- Взагалі так не можна… Але… одну ніч… У нас тепер порожньо.

- Люкс, якщо можна, - сказав я.

Франзоля не прогадала: поверх купи дере в’яних за номер я поклав їй ще двадцять баксів зверху, і вона так розрум’янилася, хоч відразу клади до рота. Та головне, я тепер знав, що вона нікому про мене не писне, хіба що з неї почнуть виколупувати киш миш.

На мій подив, люкс тут на другому поверсі був не такий і поганий: передпокій, дві кімнати, телефон, телевізор, не було тільки, певна річ, гарячої води, але я залюбки заліз під душ і, як справжня жаба, став жадібно ловити його хо лодні струмені. Я, їй право, скучав за водою, я таки був істотою води, з якої народився вдруге.

Через півгодини я вже сидів у фотелі свіжий, як з грядки, і дивився на телефон, від якого тепер так багато залежало. Але хай, поспішати не варто, нехай усе встоїться вляжеться.

Та погляд мій постійно наштовхувався на телефон, я його так намагнітив, що він раптом задзвонив дзвінко й пронизливо. Напевно, хтось не туди потрапив.

- Алло!

По той бік дроту мовчали, там навіть не дихали, однак я добре відчував людину по той бік дроту.

Ти молодець, що не став одразу дзвонити, кажу сам собі, ти мудра жаба, яка знає, коли їй квакати, а коли заніміти, коли сидіти крячкою, а коли стрибати. Ти вже давно став жабою, до того, як прийшов у Леґіон і потрапив у цей елітний секціон «Жаби», крутіший за німець кий «Губерт» і американську «Дельту». Ти був непоганим пуголовком ще в дитинстві, коли пересиджував під водою усіх хлопчаків і ставав вожаком на суші. А коли під час вступних випробувань до Леґіону сказали, що під водою треба протриматися не менше двох хвилин, тобі стало просто смішно, бо ти ще не знав, що це тільки початок, що потім вони розкладуть тебе на молекули, розпорошать на атоми, відтак усе це переберуть перевіють і зроблять із тебе елементала. Уже після «ферми»* ти зрозумієш, що перейшов в іншу стадію існу вання, особливо після «диявольського тижня», коли п’ять діб тобі не дозволяють стулити ока, ти підпираєш повіки, вставляючи в очниці сірники, і все одно спиш, як риба, з розплю щеними очима.