Читать «Елементал» онлайн - страница 13

Мій батько не мав роботи, а тому день у день замітав своє подвір’я і стільки землі вже вимів з під хати, що вона опинилася в ямі. Я знав, що нарешті можу поновитися в університеті, але не бачив у тому жодного сенсу, мене й так запро шували до школи викладати французьку, та я пішов вантажником на цукроварню - єдине місце, де ще можна було щось отримати бодай натурою. Мої заробітки - п’ятдесятикіло грамові слюдяні мішки з цукром - батько з матір’ю вивозили продавати на київську трасу тим візочком, у якому заколисували мене ще малого, і треба сказати, цукор у нас, як і горілка, таки був твердою валютою, бо через кілька місяців я вже міг вирушати в дорогу.

Київ у мене також не викликав жодного сентименту, він зависав у березневій сльоті чужий і похмурий, він був пісний і байдужий, цей Київ, і вітав мене лише простягнутими руками жебраків. Першою, кого я тут розшу кав, була Асина приятелька однокурсниця Ліна, вона не входила в нашу організацію і не відвідувала занять зі східних двобоїв, але ми називали її Лі, й ось тепер я чекав на неї в хрещатицькому Пасажі, і Лі вже йшла до мене, закидаючи свої довгі тонкі ноги одну поперед одної, як на подіумі, здавалося, зараз вона ґраційно повернеться на цьому запльованому подіумі й піде у зворотному напрямку, але Лі зупинилася, і, якусь мить повагавшись, м’яко поцілувала мене в щоку.

Ми сіли у ближній кав’яренці, і я спитав:

- Де Ася?

- Ася? - Лі якось дивно всміхнулася і полізла в сумочку по сиґарети. - Вона тепер не Ася і навіть не Вася. Вона тепер Асі.

- Тобто?

- Асі - це по чеченському й буде Ася.

- Ти можеш конкретніше?

- Куди вже конкретніше… Поїхала твоя Ася.

- Вона покинула інститут?

- Начебто взяла академвідпустку… але…

Слухай, ти ж сам зробив із неї амазонку. А яка ж амазонка без війни?

- З ким вона поїхала? З нашими хлопця ми? - спитав я.

- Думаю, що з їхніми. Що тепер візьмеш із наших хлопців? Я ще тоді їй казала… Коли ви махали прапорами.

- Лі, розкажи мені правду.

- Знаєш, у чому тепер уся правда? У гро шах, - сказала вона. - Якщо немає за що купити путню білизну, то на тебе не гляне ні їхній, ні наш. А тут десь узявся цей… Біслан. Права рука Робін Ґуда. Красивий, гад…

- Якого ще Робін Ґуда? - Є там у них такий. Відбирає зайве в багатих і роздає бідним.

- Непоганий бізнес, - сказав я.

- По ньому видно, що непоганий. А твоїй Асі він сказав, що їм потрібні лікарі і що вони добре платять. Може, й так. Тільки я знаю, за що вони платять.

- Тут щось не те, - сказав я. - Лі, тут щось не так.

- Розплющ очі. Але ти їх не розплющиш, поки її любитимеш.

- Вона тобі пише?

- Хто тепер кому пише? Та ще й звідти. - В її сумочці забулькотів мобільний, і Лі піднесла його до вуха.

- Ти від’їжджаєш? - здивувалася вона. - Аж на два дні? Повертайся скоріше, бо я тут помру з нудьги.

- Ти вийшла заміж? - спитав я, коли вона сховала мобільник.