Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 66

Взагалі нарада нічого позитивного не дала. Не варто в таких випадках радитися. Наради використовують демагоги для своїх авантурних цілей. Волох не мав ніякогісінького морального права нападати на центр за анархію, бо сам зі своїми гайдамаками учинив грабіж постачання армії у Проскурові та Гречанах і розпочав погром жидів у Миколаєві 24 падолиста. Не треба було бути великим політиком чи психологом, щоби зрозуміти наміри Волоха. Був ще час і можливість попередити події, що потім відбулися в Любарі. Та хто мав ліквідувати Волоха, чи вірніше волохівщину!

Ще при першому моєму знайомстві з Ол. Удовиченком на станції Вапнярці він сказав: «З Волохом і його гайдамаками обов'язково закінчиться якоюсь черговою авантурою… а Головний Отаман каже, що гайдамаки — демократичне військо… Говорить, цю ми не розуміємо Волоха». Виходить, що нібито в Кам'янці Волоха розуміли. Мені не довелося зустріти ні одного з військових керівників, котрий би знаходив рацію формування волохівських гайдамаків. Таку рацію, мабуть, знаходили політичні кола, бо вони раз у раз (зрозуміло, до Любара!) боронили «демократичне військо». Залишається не виясненим, чому Волох з гайдамаками відіграв роль охорони політичного центру від «контрреволюції», яка все привиджувалася соціал- революціонерам за кожним, хто бився на фронті, не влаштовуючи «рад» і мітингів. Не виключено, що волохівщина виникла завдяки елементам, що підпирали Державну інспектуру. Ці елементи боялися армії і хотіли мати свою «партійну» частину; вони могли для своєї підпори розраховувати на «демократичне військо», їм неважко було цього добитися у безхарактерних керівників організації волохівщини. Є фактом, центр протегував гайдамакам. Зрозуміло, що в бойових частинах армії, які мали всього близько 20–30 відсотків штатного складу, не було прихильного ставлення до гайдамаків за те, що вони охороняли центр і «рятували» бази в Проскурові та Грсчанах. Гайдамаки були частиною, на яку покладали надії ліві політики. Цікаво було би мати в цій справі відомості від людей, що докладніше знали історію гайдамаків у другій половині 1919 року.

Уже в Проскурові Волох нікого не слухав і робив те, що йому подобалося. Накази командарма виконував лише ті, що не суперечили його планам. Поведінка Волоха мусила звернути на себе увагу Петлюри й уряду. Василь Тютюнник при всіх гарних рисах свого характеру не був настільки рішучий, щоб на власну руку ліквідувати «демократичне військо» і поставити центр перед фактом. Політичний центр теж боявся відповідальності за наслідки ліквідації волохівшини.