Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 64

Український уряд вислав делегацію до «пашківців» на чолі з п. Феденком. Був підписаний формальний договір про перепуск через Пашковецьку волость Українською уряду з військом і майном. Однак віче «пашківців» не ратифікувало договору. Мабуть, уважало договір таким, що принижує гідність «Пашковеиької республіки»! Уряд ні на що не рішився і докінчилося тим, що всі бази з майном, вагон з грішми і навіть деякі документи попали до рук росіян, які вдерлися до Проскурова Усі, хто був у Проскурові, розбіглися, хто куди. Частина втекла відразу ж до Польщі, а частина зупинилися в с. Війтівцях і потім помандрувала до Старокостянтннова і Любара, обминаючи «Пашковецьку республіку».

Ця історія дає змогу уявити, який був авторитет центру в масах, якщо навіть «пашківці» вважали, що договір образив їхню гідність. А можна було би підтримати цей авторитет, наказавши військовому командуванню ліквідувати «пашківців». Одержавши такий наказ, я міг би його виконати, були для того засоби і бажання. Центр фактично не керував, а віддався на волю Божу.

У Війтівцях Петлюра вирішив дати дозвіл війську саморозпуститися. Проходячи 23 падолиста 1919 року через Чорний Острів, я одержав такий документ:

«Командарму Отаману Тютюннику, копія Старокостянтинів Отаману Мельнику, для передачі Отаману Тютюннику, всім командуючим групами для передачі Отаману Тютюннику. Польські війська розпорядженням свого вищого командування на вимогу Антанти відведені на захід від р. Збруча. Представник польського командування офіційно заявив, що при переході українських військ через лінію, зайняту польськими військами, ці війська будуть обеззброєні й інтерновані. Головний отаман вирішив зі своїми військами скупчитися у Старокостянтинові і відходити у напрямку на Шепетівку. Остаточне рішення Головний Отаман прийме після прибуття до

Вас Штабу Дійової Армії. Головний Отаман наказав усім, хто бажає, вирушити з ним походом, решту ж розформувати і вважати вільними. Коли буде більша кількість діл, котрі неможливо везти, — спалити.». Цей документ змальовує військові настрої, надії та інформації. Записка датована 23 падолиста 1919 року. Війтівці. Ч. 03132. Підписана: отаман Синклер (Начальник Штабу Армії).

Сам Василь Тютюнник у той час був уже в Старокостянтинові, де намагався взяти в руки поодинокі відділи армії, що різними шляхами простували на північ.

Звертає на себе увагу фраза записки: «решту ж розформувати і вважати вільними». Принцип обов'язку для армії обороняти Батьківщину офіційно відкинено, кожен міг вважати себе вільним. З бойових позицій пізніше використала цей наказ ціла група Січових Стрільців. Решта частин, незважаючи на розпачливий стан все ж таки не використала дозволу і не «прийняла рішення про самоліквідацію».

«Пашковецьку республіку» згадує і В. Тютюнник у директиві від 26 падолиста 1919 року ч. 04/оп., м. Старокостянтинів. Він пише: «Пашковецькі повстанці тримають фронт як проти нас, так і проти Денікінців!». У тій же директиві він повідомляє про неясність політичної ситуації. Про це говорить витяг директиви: «До виявлення політичної ситуації Головний Отаман наказав за всяку ціну зберігати Українську Армію, а тому не ув'язуватися у рішучі бої з добровольцями.» Яка вже там могла бути ясність політичної ситуації, коли навіть «Пашковецька республіка» не ратифікувала договору з українським урядом, а останній не спромігся на рішучість, щоби змести бандитів зі свого шляху.