Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 44

Особливо видатна операція Вільного Козацтва проти VII російської армії в районі ст. Бобринська. Тут були скупчені ліпші курені Звенигородщини, Черкащини та Єлисаветщини. Кількість скупченого коло ст. Бобринська козацтва перевищувала 8000. Звенигородців було 4620; вони прибули з власною артилерією і кавалерією.

Бій тягся цілий день, при чім обидві сторони понесли значні втрати; він закінчився нічною атакою на росіян, по якій останні були розбиті й розбіглися в різних напрямках. Тут мало не був захоплений головний командант російських військ на Україні Муравйов, який пробивався з Одеси на північ. Здавши охорону ст. Бобринської черкасцям, решта козацтва з великою здобиччю повернула в свої повіти.

Під час цієї операції звенигородцями командував Хведот Бондар (с. Кирилівка), черкасцями — Водяний, єлисаветцями — Кульчицький; всією операцією кермував штаб звенигородського коша.

1-го березня (час вступу до Києва українсько-німецького війська) Вільне Козацтво, підпорядковане звенигородському штабові, міцно тримало територію, обмежену Дніпром і лініями: Знам'янка-Помішна, Помішна- Христинівка, Христинівка-Канів.

По вступі українсько-німецького війська до Києва зараз же почалася демобілізація Вільного Козацтва. Робилося це з наказу уряду Центральної Ради, який виконував волю німецької команди, не здаючи собі справи, що позбавляє себе сили, на яку б міг спертися при лихій годині. Наказом Вільне Козацтво не демобілізувалося, а навіть просто касувалося, розформувалося. Фактично ж Звенигородський Кіш здемобілізувався, приховавши зброю на всякий випадок.

Не можна говорити, до яких розмірів могла б вирости ця своєрідна національна організація і які форми вона прийняла б, коли б не стрінула на шляху свого розвитку тих свідомо й несвідомо ворожих перешкод, з якими довелося мати діло Козацтву. В час, коли в Козацтві вже вкорінялися принципи дисципліни і централізації, розвиток його був припинений наказом уряду, підпертим силою німецької армії. Звенигородське Вільне Козацтво на позір виконало наказ, щоб пізніше показати свою життєву силу в багатьох кровавих повстаннях проти ворогів батьківщини. Та помимо блискучих ефектів, що давали пізніші повстання на Звенигородщині, вони ніколи не мали тої організованості, яка була перше у Вільного Козацтва.

Наприкінці варто згадати свідоцтво Звенигородському Вільному Козацтву, яке воно одержало від головного команданта окупаційної російської армії на Україні, Муравйова. По відході з України, в своєму інтерв'ю, видрукованому в «Ізвєстіях В.Ц.К.», він сказав:

— Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на свойому шляху все, що носило на собі ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. Одно наближення червоних військ примушувало повіти, а то й цілі губернії визнавати нашу владу. На Україні прийшлося натрапити на оригінальну організацію буржуазної самооборони. Особливо дався взнаки Звенигородський повіт, де український шовіністичний націоналізм збудував собі фортецю у формі так званого Вільного Козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіті, а навпаки, сама перейшла до наступу, чим зробила чималу шкоду нашим військам. Я дуже жалію, що мені не довелося зруйнувати це гніздо, втопити в крові тих, що посміли підняти руку на червону армію.