Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 43

В кінці січня 1918 року до Звенигородки дійшла звістка про долю Київа. Звістку привезли: М. Шинкар, В. Кедровський, П. Скоропадський, Моркотун та інші, що втекли від росіян-большевиків з Києва під охорону Звенигородського Вільного Козацтва.

Агенти росіян нишпорили по всій Звенигородщині, але нічого не могли вдіяти і весь час просили допомоги з Києва, з Черкас тощо. Нарешті вони зробили пробу скликати повітовий з'їзд по большевицькому принципу (власне без усякого принципу). Підчас сього з'їзду росіяни були побиті гусаківським курінем під командою Шкільного, при діяльній участи групи старшин, що прибули вчасніше з Києва.

На другий день до Звенигородки прибула більшість куренів; вони вибрали кошовим мене. Це було в перших днях лютого.

Збольшовичені російські армії покинули фронт і рушили через Україну до дому. Більшої анархії не можна уявити; без якої б то не було черги багатомільйонна озброєна юрба перла, хто куди хотів. На своєму шляху вона змітала все, що нагадувало добробут, культуру. А шляхом тим була ціла Україна. Все гинуло. Позаду залишалися руїни, зґвалтоване населення, гекатомби трупів. До Росії вивозили колосальне військове й невійськове майно. Не було сили, яка бодай пробувала б запобігти страшному лихові.

Тяжко покарана за свою угодовчу політику Центральна Рада розлетілася і тільки уламок її врятувався й відійшов з військом десь на захід. Про місце її перебування не було чути нічого на Звенигородщині.

Вільне Козацтво боронилося, як уміло. Починається надзвичайно енергійна діяльність цієї «народної міліції», як звали козацтво соціалісти, чи «козацької аристократії», яким хотів бачити його Скоропадський.

Припинивши проби організації російської влади в повіті, козацтво захопило на протязі коло 100 верстов залізницю Христинівка-Цвіткове і припинило на сій лінії анархічний рух російського війська на схід. На скільки великим авторитетом користувалося Вільне Козацтво у ворогів, можна бачити хоч би з того, що штаб VII російської армії, пробившись з військом аж до станції Тальне, по зустрічі з невеликим відділом Вільного Козацтва, 14-го лютого 1918 року повертає назад через Вапнярку, Бірзулу на Бобринську, де таки був розбитий і розігнаний зо всім своїм військом.

Звенигородка стає центром великого району; приходять зв'язки від Черкасчини (Водяний), від Єлисаветщини (Кульчицький), від Уманщини (Безуглий) і т. д. Штаб коша перетворюється в штаб об'єднаного Вільного Козацтва південних повітів Київщини та північної Херсонщини. Зо всіх боків просили наказів та допомоги. В міру сил прохання задовольнялися.

В другій половині лютого через Звенигородщину пробивалися гарматні частини II корпусу російської гвардії; вони були примушені скласти зброю та військове майно при штабі коша. Пізніше Козацтво примусило здемобілізуватися російську кавалерійську бригаду (б та 7 драгунські полки); остання здала до 2000 коней, сідел і силу іншого майна та зброї.