Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 41

Я був місцевого походження (с. Будища) і скоро зорієнтувався в обставинах, а головне, у взаємнім відношенню реальних сил. Михальський був усунутий.

3 великою парадою стрінули козаки мене, як посланця Центральної Ради. Коло 2500 козаків, вишикуваних в каре, чекали на площі. На привіт:

— Здорові були, батьки! — розляглося:

— Доброго здоров'я, синку! Слава!!

То були справді батьки: велика більшість козаків мала вже сивину в бородах; молоді обмаль — уся забрана на війну. Під звуки оркестру проходили сотні в білих штанях і солом'яних брилях перед посланцем уряду.

Вільне Козацтво весь час робило натиск на органи влади в бік як найрадикальніших рішень у національному питанню. Треба пам'ятати, що 1917 рік був роком «українізації України». Село сперлося на козацтво в своїх соціяльних домаганнях. Як уже згадувалося, дідичі на Звенигородщині належали до націй, ворожих Україні й українському рухові. Тому, опріч соціального питання, ґрунтом для відношення були й національні інтереси. Тому козацтво рішуче дивилося на дідичів, як на тимчасових доглядачів за маєтками, що мають бути передані місцевому населенню по законам українського уряду; такі обов'язки накладало козацтво на вчорашніх панів!

Цікаве відношення до Вільного Козацтва з боку політичних партій. Представники меншостей в Центральній Раді: Рафес, Балабанов, Крупнов, Фрумін та ін. при одній згадці про Вільне Козацтво тратили рівновагу. Рафес говорив, що Вільне Козацтво буде громити жидів. Він заклинав українську демократію Марксом і всіми святими, щоб вона знищила «ето шовіністическоє погромноє казачество». Нібито в соціалістичної демократії була сила зробити це.

Українська демократія відносилася до організації Вільного Козацтва ніяк. Тільки в осені 1917 року вона пробує прибрати під свій вплив і кермування цю силу. Проби звелися до вироблення статуту й агітації серед козаків, з метою утворити з їх добровільну міліцію з виключно поліційними функціями. Губерніальний з'їзд Київщини (14–17 вересня н. ст.), що відбувався під великим впливом соціал-революціонерів, своїми постановами підпорядковував Вільне Козацтво місцевим революційним установам. На думку з'їзду в козацтво мали вступати люди вибрані громадами.

Та козацький рух уже переріс вимоги, які ставила до його соціалістична демократія. Вільне Козацтво прагне централізації й перетворення в суто військову організацію. 3 демократичних партій тільки партія соціалістів-самостійників без застережень пішла на зустріч народному рухові. Члени цієї партії працювали в організаціях Вільного Козацтва, поглиблювали національну свідомість та ідею творення української збройної сили. Але ця партія не мала досить сили, щоб паралізувати негативні впливи на організацію інших політичних груп.