Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 37

Повз мене проходили тисячі виснажених, засмалених людей; більшість обідраних, траплялися і босі; не всі мали зброю. Проходили урочисто з гідністю, неначе почували свою вищість. Коло будинку педагогічного музею повертали голови до дверей та вікон і гукали:

— Слава!! Слава Центральній Раді!

Сонце вже зійшло і червоним промінням поблискувало на тисячах багнетів, понад якими маяли національні прапори. Та ніхто не відповідав на привітання козацтва. Мовчки дивилися вікна величного будинку на марш невідомих героїв.

Це були полуботківці, тобто український полк імені гетьмана Павла Полуботка. Швидко всі державні установи і цитаделя на Печерську були заняті повсталими військами. Росіяни здавали свої позиції без опору і тікали.

Не зважаючи на висловлене в декларації рішення «неухильно боротися», ні Генеральний Секретаріат, ні Генеральний Військовий Комітет не швидко зібралися: хто знав, чи не повернуть своїх багнетів повсталі війська проти угодовців, як ворогів батьківщини? Ніхто не міг сказати, як розвиватимуться дальші події. Тільки переконавшись, що повстання звернене виключно проти росіян, почали збиратися генеральні секретарі і члени Генерального Військового Комітету. Ще перед тим на Великій Володимирській улиці з'явився полк імені Богдана Хмельницького. Збиралися і члени Центральної Ради до будинку педагогічного музею. У всіх повна безпорадність. Ніхто не знає, що починати.

Тим часом Полуботківці, підтримуючи зразковий лад у місті, заховувалися пасивно. Видно вони не чекали такого несподіваного успіху.

3 Петербурга одержано по телеграфу наказ силою зліквідувати повстання. Цей наказ надіслано командуючому київським округом і Українському Генеральному Військовому Комітетові. У росіян не було надійних військ у Києві. Але їм став на допомогу Український Генеральний Військовий Комітет. Полк Богдана Хмельницького одержав наказ від вищої української інституції рушити проти полуботківців. Я бачив, як рухалися сотні Богданівського полку проти полуботківців. Неохоче виконували богданівці наказ, але виконували — співчуття було на стороні відважних полуботківців. Разом з богданівцями рушили й росіяни.

Побачивши наступаючих росіян, полуботківці почали відстрілюватись. Росіяни теж стріляли, але продовжувати наступ не рішилися. Впало кілька ранених. Перед полуботківцями з'явилися лави козаків Богданівського полку. Одночасно полуботківцям послано наказ від Українського Генерального Військового Комітету, щоби вони залишили місто і відійшли до своїх казарм.

Перед заходом сонця залишали полуботківці місто. Так само, як і ранком, йшли вони грізно, врочисто. Вони виконали наказ вищої української влади. А слідом за відійшовшою колоною росіяни чіпляли знову трикольорові прапори на державних установах.

На вимогу петербурзького уряду Український Генеральний Військовий Комітет видав наказ полуботківцям, щоб вони склали зброю і вирушили на фронт. Полуботківці по хитаннях виконали і цей наказ.

Про незадоволення угодовою політикою Центральної Ради в частинах київської залоги велика більшість членів Ради не була своєчасно поінформована. Тільки по ліквідації виступу довідалися ми, що полуботківці вимагали від президії Ради припинити угодову політику. Президія Ради нібито й погоджувалася з полуботківцями, але продовжувала переговори про угоду. Полуботківці рішили, що своїм рішучим виступом вони нададуть рішучості і Центральній Раді. Та сподіванки завели — Рада стала не по стороні повстанців. Цілком можливо, що коли б всі члени Ради, а власне найбільше радикальні, були своєчасно поінформовані про настрої полуботківців, то останні не залишилися би без політичного проводу в день виступу. На жаль дійсно революційна частина членів Ради взнала про виступ тільки 5-го липня.