Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 35

Петербург і вислав до нас відповідну принаду, щоби піймати на гачок. Приїхали російські міністри до Києва несподівано і просто до своїх агентів. Там вони радилися, якби найкраще навернути Ц. Раду до «законности». Тільки нарадившись, почали міністри балачки з представниками Ради.

Обидві сторони були за порозуміння. Проте, як і належить у таких випадках, торгувалися завзято й уперто. Представники Центральної Ради подали проект доповнити останню депутатами від «меншостей». Вони пропонували неукраїнцям 30 % місць. Проект був дуже вигідний для росіян, проте російська демократія і міністри не погоджувалися на нього. Побачивши нерішучість і уступчивість Центральної Ради, її бажання досягти порозуміння-компромісу за всяку ціну, росіяни «обнаґлєлі»; вони вимагали для меншостей цілих 50 % місць. Рада, власне її верхи, можливо і погодилася б на російську пропозицію, коли б не боялася стратити авторитет в масах; тому більше 30 % місць нашим ворогам дати вона боялася.

Солодко зітхали верхи нашої демократії, чекаючи, поки то дійде до бажаного порозуміння; боязко їм було «творити наше життя» без згоди Петербурга. В ті часи «Нова Рада» писала: «Треба сподіватися, що сим разом порозуміння дійде вже до щасливого кінця» (1 липня ст. ст.). І ще б не дійшло! коли обидві сторони так хотіли того порозуміння. Дійсно, що порозуміння дійшло «до щасливого кінця», який не віщував щасливого кінця національній революції, на чолі якої опинились угодовці.

Наші демократи так зраділи порозумінню, що обома руками підписалися: «волим під царя московського!» Спільно з російськими міністрами вироблено текст другого універсалу, яким касувалися революційні принципи, проголошені в Першому Універсалі. Російська демократія і недемократія мали підстави радіти — «для добра самого українського народу» Центральна Рада касувала «виданий нею Універсал. Та росіяни були більше досвідчені в політиці і не висловлювали голосно своїх почувань, як робили те наші демократи з «Нов. Ради» і М. Грушевський з Винниченком. Навпаки, росіяни на зовні виявляли невдоволення з угоди.

Другий універсал оголошено на засіданні Центральної Ради 3-го липня ст. ст. По оголошенню автори його витали один одного.

— Витаю вас і всю Україну з новим ладом, — говорив Винниченко в промові на засіданні Ради.

Україна не витала ні Другого Універсалу, ні його авторів. Останнім нічого не залишалося, як тільки потішати себе:

— Ми дійсно переходимо велику межу нашого безправства, — так говорив голова Генерального Секретаріату. Автори другого універсалу так жахалися «безправства», що без сорому заявили: — «Ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійснювання автономії України до всеросійських установчих зборів» (слова Другого Універсалу) і що Генеральний Секретаріат буде діяти «як орган Тимчасового Правительства (російського)».

За все те обіцяли пани петербурзькі міністри «признати. Генеральний Секретаріат, склад якого означить правительство. Через отсей орган будуть здійснюватися заходи, що відносяться до організації країни і її управи». Більше нічого не одержали угодовці. Вони жахалися безмежности революційного «безправства» і раділи, що Петербург обіцяв признати їх своїми урядовцями і дати їм обмежене право.