Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 264

Узгодження цих суперечностей забрало дорогоцінний час, що негативно позначилося на ході та наслідках усієї кампанії. Зокрема, через нескоординованість дій та запізніле реформування наддніпрянської групи Запорозька Січ не відбулося запланованого на 2–5 серпня 1919 р. наступу на Жмеринку — головний залізничний вузол Правобережжя, де ворог тимчасом зосередив значні сили.

Усвідомлення цього прорахунку, ймовірно, прискорило досягнення 5 серпня 1919 р. компромісу між політичним і військовим керівництвом УНР та ЗУНР. Начальна Команда погоджувалася розпочати наступальні дії після того, як буде створений спільний оперативний військовий орган — штаб Головного Отамана, а також передачі у його розпорядження I i II корпусів Галицької армії. Після захоплення двох головних магістралей — Козятин-Жмеринка та Шепетівка-Проскурів — вони мали перейти під контроль галицьких частин. Протягом двох наступних днів спостерігалося їх кволе переміщення на визначені позиції в район Бару.

Лише 8 серпня розпочався наступ на Жмеринку, яка наступного дня була захоплена українськими військами. В історичній літературі, услід за А. Кравсом, побутує твердження, що місто захопили без «поважного спротиву більшовиків» і значних втрат, тому його «дивує», що цього не зробили раніше. Проте це свідчення є намаганням приховати власні прорахунки.

Наступ на Жмеринку відбувався обхідними маневрами галицьких частин та групи В. Тютюнника з півночі й півдня, які завершилися повним оточенням міста. При цьому значно слабша більшовицька залога (іноді українські дослідники, зокрема Л. Шанковський, схильні перебільшувати її чисельність, доводячи до 20 тис. бійців) виявила надзвичайну бойову завзятість.

В ніч з 8 на 9 серпня, коли українські війська, припинивши наступ, перейшли до позиційних боїв, червоноармійці відновили зруйновану колію. Під фронтальним обстрілом трьох галицьких бригад усі сім панцерників з піхотою вирвалися з оточення, відступивши на північ. У Жмеринці залишилося 700 вагонів з майном, а також 123 паротяги, з яких частина були поламані.

До речі, за право володіння здобиччю у місті виникла гостра суперечка між галицькими та наддніпрянськими частинами, яка ледве не призвела до кровопролиття. У цьому, здається, локальному епізоді, яскраво проявилося те, що на спільному протибільшовиць- кому фронті українські армії продовжували почувати себе окремо, тому власні інтереси часто брали гору над загальними.

Зранку 10 серпня Запорізька група розгорнула наступ на Вінницю, але він завершився невдачею через відчайдушний опір місцевої більшовицької залоги, яку зміцнили втікачі зі Жмеринки.

Хід цієї операції вирішив несподівано потужний удар з півдня 10-ї галицької бригади. Вінниця була оголошена столицею УНР, тут відбувся перший спільний парад наддніпрянських і галицьких військ.

Розгортання наступальної операції українських військ на шепетівському напрямку знову ускладнили внутрішні суперечності. Начальна Команда і далі не погоджувалася на виступ II галицького корпусу через відсутність спільного оперативного штабу, але бригади корпусу на прохання Є. Коновальця фактично самочинно приєдналися до Січових стрільців. До цього їх зобов'язувало вояцьке братерство. Вже 2 серпня ці військові сили захопили два модерні панцерники та багато іншого майна, 4 серпня був взятий Старокостянтинів.