Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 313

Валерій Федорович Солдатенко

19

Довідка: Лизогуб Федір Андрійович (6 жовтня 1862 р. — 1928 р., Бєлград, Югославія) — крупний землевласник, громадський та державний діяч, меценат.

Походив зі старовинного козацького роду. Батько був близьким другом Т.Шевченка, брат — Дмитро — відомий народоволець — страчений 1879 р.

У 1888–1897 рр. Ф.Лизогуб працював повітовим міським гласним, потім — гласним земської управи в Полтаві. Власним коштом утримував школу художнього промислу ім. М.Гоголя в Миргороді. Політичною діяльністю майже не займався і офіційно не належав до кола українських національних діячів.

Певний час входив до російської партії октябристів. У 1915 р. як знавець земської справи запрошений на посаду члена Ради при російському намісникові Кавказу вел. кн. Миколі Миколайовичі. Після Лютневої революції 1917 р. працював у Міністерстві закордонних справ Росії, керував відділом іноземних підданих.

За дорученням П.Скоропадського завершив формування першого складу Кабінету Міністрів Української Держави. Очолюючи уряд, водночас керував і міністерством внутрішніх справ (5 травня — 8 липня 1918 р.).

Як Голова Ради міністрів упродовж майже всього періоду правління П.Скоропадського був одним з найпослідовніших провідників гетьманського курсу. Після проголошення 14 листопада 1918 р. федеративної грамоти П.Скоропадського Ф.Лизогуб склав свої повноваження і невдовзі виїхав за кордон. Помер на еміграції, у Югославії.

20

Довідка: Дорошенко Дмитро Іванович (8 квітня 1882, Вільно — 19 березня 1951, Мюнхен) — громадський і державний діяч, вчений-історик, публіцист; один із засновників і товариш голови Центральної Ради, крайовий комісар Тимчасового уряду в Галичині і Буковині, губерніяльний комісар Центральної Ради на Чернігівщині.

Походив зі старовинного козацько-гетьманського роду. Народився в сім’ї військового ветеринара. Освіту здобув у Варшавському, Петербурзькому і Київському університетах. Розпочав активну громадську діяльність спочатку в українській студентській громаді у Києві, згодом — у РУП та УСДРП.

Громадсько-наукову діяльність розпочав 1897 р., друкуючи власні статті спочатку в галицькій, а потім російській та українській пресі. Співпрацював у петербурзькому журналі «Украинский вест ник», часописі «Рада», журналі «Україна», а також у Київському товаристві «Просвіта». Українському науковому товаристві. У 1908 р. став одним з найдіяльніших членів ТУП.

З 1909 Д.Дорошенко переїхав до Катеринослава, де працював у комерційній школі учителем історії. Водночас співробітничав у Катеринославській ученій архівній комісії, редагував «Летопись ученой архивной комиссии», часопис «Дніпрові хвилі» (1910–1913), був заступником голови Катеринославського товариства «Просвіта». Повернувшись 1913 р. до Києва, викладав історію в комерційних школах і одночасно працював бібліотекарем Історичного музею та секретарем Українського наукового товариства.

У 1915 р. його обрали уповноваженим Всеросійського союзу міст на Південно-Західному фронті та завідувачем відділу допомоги населенню Галичини й Буковини.