Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 311

Разом з гетьманом П.Скоропадським М.Устимович підписав «Закони про тимчасовий державний устрій України», які стали наріжними каменями нового державного ладу. В процесі формування уряду М.Устимович зіткнувся зі значними труднощами. Прагнучи надати кабінету українського характеру, що було апріорно нелегко, оскільки на прихильність українських соціал-демократів і українських есерів розраховувати не доводилося, М.Устимович зробив спробу домовитися з лібералами з партії соціалістів-федералістів. Крім досить потужних інтелектуальних сил, які були бажані в будь-якому українському уряді, залучення представників УПСФ до співпраці з Українською народною громадою означало б і розкол в єдиному українському демократичному фронті, або, принаймні, послаблення опозиційного табору. Уже ввечері 29 квітня 1918 р. М.Устимович звернувся до Головного комітету УПСФ та персонально до окремих її членів (К.Мацієвича, А.Ніковського, С.Шелухіна, О.Шульгіна) з проханням погодитися на отримання міністерських портфелів. Але, оскільки ця спроба не вдалась, а його ім`я не мало належної популярності ані серед українських кіл, ані серед німецьких військових урядовців, уже 30 квітня 1918 р. гетьман доручив формування уряду М.Василенку. Щоправда, пізніше П.Скоропадський вказував як на причину відставки М.Устимовича хворобу останнього, яка начебто трапилась «мало не першого дня».

Таким чином, М.Сахно-Устимович був Головою Радим міністрів Української Держави протягом лише однієї доби.

Залишивши найвищий ешелон влади, він очолив департамент скотарства у міністерстві земельних справ. Загинув на вулицях Києва 14 грудня 1918 р., захищаючи зі зброєю в руках режим гетьмана.

18

Довідка: Василенко Микола Прокопович — (2 лютого 1866 р., с.Єсмань Глухівського повіту, Чернігівської губернії — 3 жовтня 1935 р., Київ) — український громадсько-політичний і державний діяч, історик держави і права, академік ВУАН.

Народився в сім`ї дрібного службовця. 1883 р. закінчив Глухівську шестикласову прогімназію. 7-8-ий класи проходив у Полтавській гімназії. Після закінчення гімназії 1885 р. вступив до Дерптського університету на медичний факультет, а згодом перейшов на історико-філологічний факультет, який закінчив у 1890 р. Після цього переїхав до Києва; деякий час вдосконалював знання на базі Університету Св. Володимира, відвідуючи лекції В.Антоновича, М.Владимирського-Буданова, В.Іконнікова, І.Лучицького, О.Лазаревського, став членом редакційної колегії журналу «Киевская старина». Протягом 1893–1903 рр. викладав у жіночій гімназії, Фундуклеївській гімназії та Володимирському Київському кадетському корпусі. З 1903 р. перейшов на державну службу: був неодмінним членом губернського піклування про народну тверезість (посада в штатах Міністерства фінансів) і одночасно секретарем губернського статистичного комітету (міністерство внутрішніх справ). 1905 р. пішов у відставку. Протягом 1905–1906 рр. був фактичним редактором газети «Киевские отклики». За публікацію матеріалів «антидержавного змісту» (із закликами запровадження республіканського ладу в Росії та захисту політичних в`язнів) був засуджений на один рік ув`язнення в петербурзькій тюрмі «Крести». 1907 р. успішно витримав іспити в Державній юридичній комісії при Новоросійському університеті в Одесі і отримав диплом І ступеня, що давав йому право на адвокатську діяльність.