Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 312

1910 р. М.Василенко вступив до Конституційно-демократичної партії, водночас належав і до «Товариства українських поступовців».

1910 р. склав іспити на магістра російської історії при Київському університеті; 1911 р. йому присвоєно звання приват-доцента. Читав лекції в університеті, але після звинувачень в січні 1913 р. в «українському сепаратизмі», прихильності до ідей М.Грушевського, змушений був відмовитись від викладацької діяльності. Зайнявся адвокатською практикою. 1914 р. М.Василенко став присяжним повіреним при Одеській судовій палаті. 1916 р. — захисник при Київському окружному суді.

У березні 1917 р. Тимчасовий уряд призначив його куратором Київської шкільної округи (до неї входили Київська, Чернігівська, Полтавська, Вінницька і Подільська губернії), а 19 серпня 1917 р. — товаришем (заступником) міністра освіти Тимчасового уряду. Був прихильником еволюційного шляху формування української системи народної освіти, що розходилася з політикою українізіації освіти, виробленою І та ІІ Всеукраїнськими учительськими з`їздами та здійснюваною генеральним секретарством освіти.

Після падіння Тимчасового уряду М.Василенко повернувся в Україну. Був обраний професором кількох вищих шкіл Києва, читав історію України та історію українського права. В січні 1918 р. був обраний до Генерального суду УНР.

За дорученням П.Скоропадського М.Василенко сформував першу гетьманську Раду міністрів. Проголовувавши на двох перших засіданнях уряду 2 і 3 травня 1918 р., він передав прем`єрські обов`язки Ф.Лизогубу, обійнявши посаду міністра освіти (з другої половини червня — міністра освіти та мистецтв) та за сумісництвом (до 21 травня) — міністра закордонних справ.

30 липня 1918 р. М.Василенка було призначено заступником Голови Ради міністрів Української Держави, а 9 серпня 1918 р. — Президентом Державного Сенату. На початку листопада на знак протесту проти переговорів П. Скоропадського з лідерами українських соціалістичних партій і обіцянками вклюити їх представників до складу Ради міністрів залишив урядову посаду.

Надалі активної участі у політичному житті не брав. У лютому 1919 р. був обраний Президентом Київського університету. В липні 1920 р. обраний академіком Української Академії Наук, а 18 липня 1921 р. — Президентом Всеукраїнської Академії наук.

На вимогу більшовицького уряду 27 лютого 1922 р. М.Василенко склав повноваження президента ВУАН. У вересні 1923 р. його було заарештовано за участь у контрреволюційній організації «Київський обласний центр дій» і засуджено до 10 років ув`язнення, але завдяки настирним клопотанням академічної громадськості, зарубіжних вчених і політиків у листопаді 1924 р. М.Василенка було помилувано. Надалі займався науковою діяльністю.