Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 190
Олесь Бердник
Лицарі скочили з коней, підійшли до гурту. Той, що йшов перший, — сивіючий козак з прозорими синіми очима, вклонившись Вірнодиву, сказав:
— Вітаємо з Днем Матері Лади, хай буде славна у віках!
— І ми вас вітаємо, — стримано одповів віщун. — Кого маємо вшанувати?
— Посольство від товариства з Хортиці, — з гідністю відповів лицар. — Звелено братчиками-характерниками передати частку скарбу, що належав козаку Сонцеграю (хай буде щаслив у благословенному вирію) його улюбленій доні Марусі. Лицарі не забувають рідних душ ні в цьому, ні в тому світі… Чи не її ми бачимо з дитям на руках?
— Це я, — сміливо промовила Маруся, виступаючи наперед. Сивий лицар шанобливо вклонився їй. Проте віщун Вірнодив зупинив його порив жестом руки.
— Заждіте, славні лицарі, — сумно озвався він. — Маруся зганьбила наш звичай. Вона — покритка. Громада засуджує її на вигнання.
— Це правда, доню? — спохмурнів лицар.
— Обман, — з сльозами на очах відповіла Маруся.
— Кажи, що сталося.
Маруся оповіла все, як відбулося насправді. Сивий лицар докірливо оглянув юрбу.
— І ви не могли перевірити, чи правду дівчина каже? — суворо запитав він.
— Як? — глумливо вигукнув якийсь парубок.
— Не до тебе річ! Хіба відсутні тут повитухи, котрі могли б сказати — дівчина вона чи ні?
Люди розгублено загули. Наперед вийшло дві баби-повитухи. Вони без зайвих слів схопили Марусю під руки і повели в землянку. Юрба чекала, ніби закрижаніла. За кілька хвилин повитухи з'явилися на порозі — просвітлені, щасливі, а за ними Маруся з дитям, вся в сльозах.
— Наша Маруся — діва! — радісно проспівала одна з повитух. — Люди! Дитя справді від Бога-Рода! Величальну Матері Ладі! Просіть прощення у славної Марусі!
Юрбу ніби підмінили. Люди гримнули величальну. Парубки підскочили до Марусі, підняли її високо в повітря разом з дитям. Вона усміхалася — щасливо й розгублено.
Сивий лицар підняв руку і владно сказав, коли крики затихли:
— Добре, що так сталося! Добре, що Мати Лада змусила вас отямитися! А якби не приїхали ми? Отож пам'ятайте, русичі, що Бог-Род подарував нам розум не для того, щоб діяти дурощі на кожному кроці. Не можемо залишити Зоряного Сина напризволяще. Ми заберемо Марусю і Дитя на Хортицю. Там вони будуть в безпеці, там характерники вирішать подальшу долю Божого Посланця!
Юрба розгублено замовкла. Але заперечити не посмів ніхто.
