Читать «Капітан далекого плавання» онлайн - страница 82
Теодор Константин
«Професор» не мовив жодного слова, лише хижий блиск очей та розпашілі щоки виявляли його хвилювання.
Коли Спіру зник під водою, провідник ніяковіючи підійшов до «професора» і ввічливо запитав:
— Скажіть, що ви шукаєте в озері?
Один з його односельчан, котрий весь час мовчав, сердито кинув:
— Нащо тобі те знати? Знайдуть — тоді побачиш!
«Професор» не проронив жодного слова.
Шофер не кліпаючи дивився у воду, де зник Спіру, наче міг там щось побачити.
— Знайдуть, якщо водолаза ніщо не вхопить, — промимрив сам до себе провідник.
— Чому ти таке кажеш? — стрепенувся «професор».
— Я думаю про русалок.
— Про яких?
— Про водяних. Хіба ви ніколи не чули?
— Які ще там русалки? — глипнув шофер.
— Водяні духи, — пояснив провідник.
— Ой, дурні ж ви ще та тупі! — зареготав шофер.
— А ти не смійся. Коли водолаза зустрінуть русалки, то він уже не вирине ніколи.
— Вам ні про що говорити? — грубо обірвав їх «професор».
Провідник співчутливо глянув на нього і тяжко зітхнув.
Нетерпіння «професора» наростало з кожною хвилиною. Його обличчя стало буряковим, очі неприродно блищали. А коли Спіру попросив по телефону, щоб підняли його на поверхню, «професор» зблід — це означало невдачу.
Ледве водолаз показався з води, як «професор» кинувся до нього.
— Нічого нема?
— Нічогісінько…
— А чому ти так швидко виліз?
— Мені стало погано. Я давно вже не ходив під воду… Пірну раз, другий — і все буде гаразд.
Спіру спускався під воду ще тричі й кожного разу безуспішно. Четвертий раз лізти не захотів:
— На сьогодні досить…
В таборі посмутніли. Після вечері всі розмістилися в наметі, лише «професор», курячи цигарку, зажурено бродив по березі.
Вранці Спіру Тофан знову спустився під воду. Як і напередодні, «професора» охопила страшенна нетерплячка.
Шофер тихо, щоб не чув провідник, спитав:
— А коли не знайде, що тоді?
— Мусить знайти…
— А якщо все-таки не знайде?
— Тоді будемо шукати в іншому озері.
— В якому?
«Професор» не встиг відповісти, бо задзвонив телефон, і Спіру Тофан повідомив: «Все в порядку, витягайте!» Аж підстрибнувши з радощів, «професор» вхопився за мотузок.
— Порядочок… — самовдоволено вишкірився Спіру, знявши скафандр.
— Знайшов?
— Чотири штуки.
— Лише чотири?
— А ви думали, більше?
— Ні, все-таки… Хто його знає…
— Зараз полізу й зв'яжу ті ящики по два. Поки ви тягнутимете — ще пошукаю.
— Давай!
Через чверть години Спіру передав:
— Тягніть, тільки обережно!
З води виринули два зв'язані ящики. Потім ще два.
Кілька хвилин усі п'ятеро мовчки дивилися на дивну знахідку. Один з провідників дивився на знахідку здивовано, два інші були байдужі. А в очах «професора» світилася невимовна радість, хоча шофер лише знизував плечима.
Спіру по телефону попросив підняти його на поверхню.
— Тепер ти вже зможеш промочувати свою горлянку скільки захочеш, — сказав «професор», коли той вигулькнув з води.
— То як? — гордо спитав водолаз, знявши скафандр.
— Ти майстер своєї справи!
— Колись був майстром. Тепер годі! У мене виснажені легені й серце. Зносився, мов стара калоша. Від сьогодні більше ніколи не піду під воду, хоч би мені платили золотом.