Читать «Капітан далекого плавання» онлайн - страница 81

Вранці, коли Фіуреску прокинувся, чотирьох туристів уже не було. Він штовхнув товариша під бік:

— Вставай!

Коруз потягнувся й смачно позіхнув:

— Уже ранок?

— Хіба не бачиш? Нам слід підготуватися завчасно. Не кваплячись умились, поголилися.

— Що нам запропонуєте на сніданок, хазяїне? — спитав Фіуреску, сідаючи за стіл у прекрасному настрої.

— Може, для початку свіжого сальця з цибулькою?

— Ще що?

— Яєчня, свіжа бринза…

Наївшись досхочу, попросили рахунок. Покурюючи цигарки, розпитували адміністратора про дорогу до озера. Той порадив звернути трохи вбік і помилуватися водоспадом.

Недалеко від турбази Фіуреску з Корузом заховалися так, щоб добре було видно кам'янисту стежку.

— Місце, здається, непогане. Як по-твоєму? — спитав Фіуреску в Марчела.

— Так. Нема чого йти далі, поки «професор» теж не підніметься сюди.

Сонце, нарешті, прорвало суцільну запону хмар і сипонуло промінням. Чекати довелося недовго.

— О, виповз сам «професор»…

Стежкою від хатини лісника піднімались «професор», Спіру і шофер. За ними провідники вели нав'ючених коней.

— Тепер ми можемо бути спокійні за дорогу, — сплюнув Коруз.

— Невже? — примружив очі Фіуреску.

— Ти вмієш орієнтуватися по карті?

— Вмію.

— Отже, не заблудимо.

— Але я не знаю, в якому напрямку вони рушать.

— То хай вони йдуть уперед, а ми непомітно слідом за ними.

Група «професора», зробивши коротку зупинку на турбазі, рушила в гори. Невдовзі вона була вже в кам'яній западні. Ні «професор», ні його супутники не милувались дикою навколишньою красою. Чим далі «професор» проникав у гори, тим більше замислювався.

— Чи не можемо ми рухатись швидше?

— Не можна, товаришу професор. На такій важкій дорозі коні попадають, — відказав провідник.

Під час відпочинку «професор» нетерпляче вдивлявся крізь бінокль вдалину, де вимальовувались береги гірського озера Букура. Потім люто зиркнув на людей, що полуднували:

— Чи не можна швидше?

— Кінчаємо, — відповів провідник і додав: — Хоч ви й учений, але в нас старі люди кажуть: в горах ніколи не поспішай.

Через півгодини попрямували до озера. Ідучи звивистим плоскогір'ям, незабаром досягли південного берега.

— Ось тут і станемо табором! — проказав «професор».

Нап'яли намети. Швидко змайстрували пліт. Працювали завзято, тільки «професор» сидів на похідному стільчику й вивчав карту.

Вода в озері здавалась чорною, нерухомою, а коли з-за хмар виринало сонце, вона вигравала різними барвами.

Коли пліт був готовий і погойдувався на воді, Спіру підійшов до «професора»:

— Ви впевнені, товаришу професор, що саме тут треба шукати?

— Ніхто не може бути на цьому світі впевнений, однак, за всіма ознаками, слід шукати саме тут, Спіру.

— То й почнемо звідси.

— Коли ти маєш намір зануритись?

— Сьогодні ні в якому разі, вже вечоріє.

— Гаразд, почекаємо до завтра.

Наступного дня тільки перед обідом Спіру Тофан нарешті зібрався йти під воду. Водолазний костюм з кисневими балонами та телефоном надійно захищав його від усяких випадковостей.

— Щасливо! — побажав шофер.

— Хай бог помагає! — усміхнувся Спіру, занурюючись в озеро.