Читать «Капітан далекого плавання» онлайн - страница 80

Через годину Коруз зійшов на станції Підбіла. З багажу мав лише речовий мішок з альпіністським спорядженням. Крім нього, там зійшли ще кілька пасажирів і розбрелись хто куди, лише один разом з Корузом сів у автобус, що відправлявся до Гацека.

Фіуреску, теж споряджений, наче завзятий альпініст, зійшов на станції Маленькій, з ним — ще два пасажири.

— Хочете піднятись на Ретезат? — спитав один з них у Фіуреску.

— Так, хоча й час зараз не дуже підходящий, але тільки тепер дали відпустку. А ви?

— Я тут недалеко в селі вчителюю…

Вантажна машина, на якій їхали «професор» і Спіру Тофан, на півгодини зупинилась у Гацеку. Пасажири вирішили пообідати. Потім рушили далі. Минувши кілька сіл, в'їхали до лісу й зупинилися біля хатини лісника, що стояла на галявині. Перед тим на годину затримались у селі. Там «професор» зайшов до сільської управи й передав листа, в якому столичні органи просили надати допомогу його експедиції, що її Академія наук посилає на чолі а професором Ніколае Неделку досліджувати гідрологічний режим озер біля гори Ретезат. Допомога, якої просив «професор», була скромною — лише кілька коней, щоб перевезти інструмент і апаратуру. Голова запевнив, що вранці четверо коней з двома провідниками будуть біля хати лісника.

Лісник запропонував їм гарячу страву, але «професор» відмовився і в хаті спати не захотів, а вклався в наметі. Поки «професор», шофер і Спіру говорили з лісником, якісь два туристи пройшли мимо хати і зникли в гущавині. Один з них сказав:

— Вони заночують у лісника.

— Тим краще.

— Не знаю, помітили вони нас чи ні?

— Міцний негідник… — пробурмотів той замість відповіді.

— Ти його ще мало знаєш. Майстерно діяв, волоцюга. Голова сільської управи в три погибелі гнувся перед ним і коней дав…

— Наче ти на місці голови не зробив би того самого, коли б тобі під ніс тицьнули папери з штампами та печатками.

— Твоя правда. Ще можеш іти, не стомився?

— До турбази ще не близько… Дійдемо завидна, якщо не заблудимо.

— Не бійся, я тебе веду.

— В мене вся надія на тебе. Я ніколи в житті не любив як дурень тинятись по горах. Хоча б, на наше щастя, не було багато людей на турбазі…

Мабуть, ми будемо там єдині.

Та Фіуреску помилився. На турбазі вони застали чотирьох туристів.

— Доброго вечора!

— Добрий вечір! — дружно відповіли всі четверо. Підійшов адміністратор турбази.

— Знайдете щось попоїсти гаряченького? — спитав його Фіуреску.

— Дещо є. Залишилось трохи печені, можу підігріти мамалиґу, приготувати яєчню.

— Давайте все разом.

Ті четверо, граючи в карти, навіть не дивились на новоприбулих.

— Пити щось будете? — спитав адміністратор.

— Якщо е, дайте коньяку.

Хазяїн поставив перед ними пляшку:

— Пийте скільки хочете.

— Краще скажіть, скільки можемо.

— Ви ж не панянки…

Поки вони вечеряли, ті четверо вклалися спати.

Швидко заснули й Фіуреску зі своїм супутником, але спали сторожко, як зайці.