Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 55

— Мені боооляче! — квилила вона, звиваючись всеньким тілом.

— Не дурій! — втомлено сказав я, підходячи до неї. — Тобі защемило рукав… і трохи шкури!

Я взявся за лезо й одним ривком висмикнув його із стіни.

— Ну?

Леся стягла халат із плеча й стала розглядати садно.

— Бачиш, що ти накоїв! — знову зарепетувала вона. — Садист… убивця, щоб ти провалився!

Я вухам своїм не повірив, — наче це й не вона іще мить тому важилася мене забити! Справді, жінка — це суцільна таємниця… І таємниця ота полягає в підступі, брехні й лукавстві. Та жодна з моїх гадюк до такого не додумалася б!

— Гаразд, — нетерпляче сказав я, — кінчай цю комедію! Одягайся — й поїдемо!

Сльози її вмент висохли.

— Куди, Оскаре?

— До Бені в лавку — сирі вареники їсти! — гаркнув я. — Одягайся, кажу тобі!

— Ти здаси мене в службу безпеки… га, Оскаре?

Де ті два йолопи, подумав я розлючено. Казав же, — через десять хвилин!..

— А куди ж іще? Там з тебе душу витрясуть…

— А може… — поглянула вона на мене.

— Що? — нетерпляче поспитавсь я.

— Пам'ятаєш, як нам було добре вдвох? Невже ти зараз цього не хочеш?

Я понуро мовчав.

— Поглянь! — Вона розстебнула халат, і він ковзнув до її ніг. — Невже оце все нічого не варто?

Її зграбне пещене тіло трепетало кожною жилочкою. Високі груди з пружними кораловими вершечками, тоненька лебедина талія, круті молочнобілі сідниці якихось наївноцнотливих кшталтів… Ну справжнісіньке тобі чудо анатомії!

— Ти хочеш, аби все оце перетворилося в криваве місиво? — тихо запитала вона, обертаючись переді мною. — А воно ж може приносити втіху!

Взяти б реміняку, подумав я, та всипати тобі нижче спини, — щоб це місце в тебе ще й упоперек репнуло! Шкода, що це нітрохи не допоможе справі.

— Щось не хочеться! — насмішкувато сказав я. — І знаєш, чому?

Леся завмерла.

— Чому ж? — тихо запитала вона.

— Зад у тебе надто вже хитрий! Хоча, кажуть, і на такий зад фалос може знайтися… такий, знаєш, — із гвинтом!

В передпокої відчинилися двері.

— Взяти її — і в машину! — сказав я, не озираючись. Барабаш із Гестаповичем виступили вперед. — Не бити й не знущатися… а то голови поодриваю! І щоб без шуму, втямили?

Леся стояла й дивилася на них.

— Нуну, — сказав Барабаш, добуваючи наручники. — Не розказуй нам, як треба провадити затримання… Розумний який, бач!

Я вийшов з квартири й понуро почвалав униз.

Ми вже виїхали з двору, коли я обернувсь до неї.

— Ти сказала: Глобус — герой? Так от, його уб'ють. Його уб'ють в чеснім поєдинку. Один на один. За всіма правилами. Я обіцяю тобі.

— Його уб'єш ти?

Я похитав головою.

— Проти мене йому не вистояти. Його уб'є Ронні. Ось цей… — Я кивнув на янкі, котрий сидів поруч зі мною. — Я постараюсь, щоб цей поєдинок зняли на відеоплівку. Ти матимеш нагоду побачити його на власні очі. І тоді ти переконаєшся, який він герой.

— А якщо переможе Глобус?

— Тоді ми відпустимо його! — сказав я після довгої мовчанки.