Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 50

— Дарую, — недбало сказав я. — Якщо збираєшся воювати за Дудаєва, то можеш залишити собі!

— Через два дні ми з Асланом збиралися виїжджати в Грозний, — сказав Шаміль. — До речі, троє з нашої бригади ще раніш вибралися туди. Справді, якого дідька тут ошиватися!

— Тожбо й воно, — буркнув я, вилазячи з авто. — Весь народ воює, а ви…

Ми пройшли попід аркою. Тоді ввійшли в під'їзд і стали підніматися по східцях.

— Ви, двоє, — обернувсь я до них, — піднімаєтеся на горішній поверх і чекаєте, коли одчиняться двері. Коли я ліквідую того, хто буде на вході, валите за мною. Ронні працює в приміщенні, Шаміль стереже вхід. Ясно?

Обоє кивнули. Ронні лінькувато жував гумку, зацікавлено роззираючись довкруги.

– І як ви оце живете в таких будинках, — нарешті сказав він. — Кругом сморід, ліфт не працює, світла нема…

Я махнув рукою. Пожив би ти, друже янкі, в селі, — та ще й років з двадцять тому, коли ні доріг, ні газу, ні електроенергії… а якщо в кого хата була під шифером, то він вважався неабияким багатієм! Та хіба цим американцям збагнути наші проблеми? Вони з дитинства звикли, що людина отримує якийсь мінімум для підтримання своєї життєдіяльності, а питання, за що купити завтра шмат хліба, для них просто не існує.

Я зупинився перед дверима. Коли Ронні й Шаміль видерлися нагору, я глибоко вдихнув повітря — й натиснув кнопку дзвоника.

Двері відчинилися відразу ж. На порозі стояла якась зморшкувата циганка.

— Заходь, дорогенький, заходь!.. — проспівала вона. — Не стій, а то сусіди побачать…

— Мені б коноплі… — сказав я, облизуючи губи.

— Сюди, сюди! — сказала вона, відступаючи в коридор. — Гроші є?

Я засунув руку в кишеню й намацав тверде руків'я парабелума.

— Хоч сто порцій! — сказав я, переступаючи поріг. — На всіх вистачить.

В коридорі було темно, хоч в око стрель. Циганка вовтузилася, замикаючи двері. Я зробив крок вперед — і туттаки довкруг спалахнуло світло.

— Руки вверх! Не двигаться! — гаркнув чийсь залізний голос.

— В чем дело? — поспитавсь я, поволі піднімаючи руки.

— Милиция! Стоять, сука!

Мені заламали руки за спину й заклацнули наручники. Оце влип, гірко подумав я. Певна річ, опиратися не було сенсу — з міліцією краще не зв'язуватися, тим більше, що «Тартар» од недавнього часу співпрацює з органами правопорядку.

В кімнаті, куди мене затягло двоє зарізяк у камуфляжі, все було догори коренем. На підлозі лицем вниз лежало кілька циган. Трохи далі видно було трьох кавказців, — вони стояли, впершись руками в стіну й широко розставив ноги. Ну, подумав я, оце, мабуть, і є Аслан зі своїми людьми… На додачу до всього квартира була напхана бойовиками зі спецзагону. Всі вони були з автоматами, в панцерних жилетах, а деякі — то навіть і в чорних масках з прорізами для очей.

— Посмотри, шеф, какого бугая взяли! — сказав один з бойовиків, штовхаючи мене до стіни. — Бригадир, наверное!..

— Обыскать! — наказав товстий мов діжа спецназівець, котрий стояв посеред кімнати. В панцерному жилеті поверх камуфляжу, в своїй масці й з автоматом на плечі він справляв простотаки страхітливе враження. — Анаши хотел?