Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 48

— А що це Удава немає? — поспитавсь я, випускаючи хмарку диму.

— Ваші… чеченці замочили! — буркнув Щур. — Послухай, що за діла, — «Тартар» закріпив цей район за нами?

— Закріпив, — погодивсь я.

— Чого ж тоді бригада Аслана качає права?

— Під яким приводом?

Щур стенув плечима.

— Під тим, що «Тартар» неначебто передав цей район їхній бригаді! Ти що, нічого не знаєш?

Я покрутив головою.

— Абсолютно. Ніхто їм нічого не передавав. Ця територія за вами, — принаймні, поки вас не повбивають. Чого ти не подзвонив у «Тартар»?

— У нас були розборки… — почав було Щур.

— Знаю, знаю! — перебив я. — Скількох замочили?

— Ти живі всі, — буркнув Щур. — Трьох покалічили. Чечени привели якогось чемпіона по карате. Якби не він…

— Ти його знаєш?

— Вперше в житті бачив! Звір якийсь, а не людина…

— Он воно що!.. — замислено буркнув я.

Запала мовчанка. Я димів сигаретою й напружено міркував. Рекетири стояли й дивилися на мене.

— Ну? — озвався нарешті Щур.

— Ходімо! — сказав я, підводячись зі стільця. — Де ті чечени?

Щур видимо повеселів.

— Тут вони, тут… крутяться нагорі коло валютних будок!

— Кидають?

— Ще й як! Ти ж хоч скажи їм щонебудь — це ж наша зона, дідько б їх взяв!..

Ми пройшли підземним переходом і стали підніматися нагору. У вітрині кіоску майнуло наше відображення: двоє суб'єктів кримінального штибу, — один високий, з понурим вовкуватим лицем і статурою справжнісінької горили, а другий низький і тендітний, з вельми заклопотаним щурячим писком.

— Де? — поспитавсь я, коли ми опинилися на майдані.

Щур мовчки показав на валютну ятку під універмагом. Коло неї аж кишіло народу, — долар пішов на спад, і всі намагалися збути свої гроші.

— Он, чорнявий… а отой в шкірянці теж з їхньої бригади!..

— Гуляй, — діловито сказав я. — Утрясемо.

Щур ще щось хтів було сказати, але передумав. Я пропхався до віконця валютного пункту. Долар справді падав. Ззаду хтось узяв мене за рукав. «Дарагой, валута есть»? Не було ніяких сумнівів, — чеченці вирішили й зі мною прокрутити свою гру. Дуже просто: даєш перекупнику свою купюру, аж тут налітають двоє чи троє й беруть його за груди — чого, мовляв, працюєш на нашій території. Той повертає тобі гроші й ушивається, — і тоді ти бачиш, що віддав він не твої кровні сто баксів, а всього один долар. Як у казці, справді!

— Где Аслан? — поспитавсь я, коли ми одійшли вбік.

— Цево?

— Аслан где, спрашиваю! — гаркнув я. — Не понял, что ли?

Чеченець хтів було пірнути в натовп, але я спритно зловив його за руку й блокував зап'ястя. Ззаду наче зпід землі виросли двоє кавказців.

— Цево надо, э? — погрозливо поспитавсь високий драб. Решта двоє стояло, тримаючи руки в кишенях.

— Аслан мне надо! — нетерпляче сказав я. — Где он?

— Зацэм?