Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 34
Леонід Кононович
— Околелов! — зненацька крикнув Глобус, обертаючись до дверей. — Подойдика сюда!
Десь почулися кроки, й до підвалу ввійшов начальник інформцентру, якому я так необачно подарував життя. Він уважно подивився на мене й кивнув.
— Той самий! — коротко сказав він. — Але з ним було ще двоє…
— Ті нас не цікавлять! — відмахнувся Глобус. — Які його дані?
Околєлов подумав.
— Особливий агент чеченської мафії, — нарешті сказав він. — Легально працює в детективній компанії «Тартар». Нелегально виконує доручення мафії, пов'язані з доставкою зброї заколотницькому режимові Дудаєва. Дуже небезпечний каратеїст. Дуже сильний фізично.
— В тебе така ж інформація, як і в мене!.. — буркнув Глобус. Тоді подивився на мене з якоюсь цинічною втіхою. — Побазарим, друг?
— Пішов ти… — знову обізвавсь я.
— Ну що ти оце зарядив: пішов та пішов! — скривився Глобус. — Я до тебе, як до людини, а ти… Запитання: де твоя фірма купує зброю?
Я знову мовчав. А що мені зоставалося робити, в дідька!
— Позакладало?
— Цей нічого не скаже, — втомлено озвався Околєлов. — Такі ніколи нічого не кажуть.
— Та знаю, знаю!.. — буркнув Глобус. — Але якщо його порізати на стьожки, то він повинен все ж розколотися… Ого, не таких умовляли!
Околєлов стенув плечима.
— Через чотирип'ять діб! А тобі вже сьогодні треба вилітати в Грозний…
— Навіщо? — несподівано поспитавсь я.
— Глохни! — гаркнув на мене Глобус. — Ти будеш відповідати на запитання?
Я посміхнувся. Певне, щось було зловісне в тій посмішці, бо Околєлов неспокійливо озирнувся.
— Послухай, — сказав я, — ти… Глобус! Ти знаєш, яка твоя найбільша помилка у війні з «Тартаром»?
— Яка ж? — незворушно поспитався Глобус.
— Ти не повинен був брати мене в полон. Я уб'ю й тебе, і твоїх поплічників. Ти навіть не підозрюєш, в яку халепу ти вскочив.
— Ти? — здивувався Глобус. — Мене?!
— Не сумнівайся! — так само зловісно посміхнувсь я. — Ти вже труп, зрозуміло?
Глобус зареготався, аж відлуння пішло гуляти підвалом.
— Слухай, — сказав він, — казьол… Та за годину ти будеш благати, щоб тобі вкоротили віку! За годину ти будеш, як свиня, з котрої живцем злупили шкуру! Ти будеш качатися в своєму лайні й вити мов дикий звір! Ти заплатиш за кожного з наших людей, подумай! Як можеш ти погрожувати мені?!
— Побачиш! — коротко сказав я. І прикрив повіки, даючи на здогад, що балачку закінчено.
— Е, — сказав Глобус, і в його голосі забриніли металеві нотки, — ти, клієнт! Я до тебе звертаюсь, е!
— Краще гукнути Кошу! — сказав Околєлов. — той своє діло знає… Цей клієнт повинен хоча б заплатити за свій наїзд на «Лотос». Коша не дасть йому швидко вмерти, — діб із п'ятьшість він протягне… Хоч як на мене, то краще смерть, ніж таке життя!..
Глобус подумав.
— Справді, — сказав він, — що з ним панькатися… Е! — крикнув він, виглядаючи в коридор.
— Че надо? — лінькувато поспиталися звідти.
— Как отвечаешь! — гаркнув Глобус. — В рыло захотел, да? Позови Кошу, в темпе!
— Глобусе! — буркнув я, не розплющуючи очей.
— Хочеш говорити? — хутко обернувсь він до мене.